Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

працює, — сказав Еймос. — Можливо, треба дати Алексові список найголовніших завдань, щоб чекав у

певний час. Бо чи й знає він, за що найперше взятись.

— Добра думка, — похвалив Голден, киваючи сам собі головою.

— Я це зроблю. А ти маєш ручний термінал?

Якусь мить Яцек не міг збагнути, що це запитання адресовано

йому.

— Та він не працює. Немає в нас центру зв’язку. Це просто

лінія прямої видимості.

— Принеси його сюди, коли зможеш, і я спробую підключити

його до нашої мережі. Це буде простіше, ніж визначати години, коли б ти міг користуватися моїм. Підходить?

— Я… Ага. Точно.

Елві відчувала, як тремтить хлопцеве плече. Яцек крутнувся і

вийшов із кімнати, не дивлячись нікому в очі, але особливо

уникаючи її погляду. Двері зачинились за ним.

— А хлопець приходив не з порожніми кишенями, босе, —

сказав Еймос.

— Я це помітив, — відповів Голден. — І що, на твою думку, я

мав би з цим зробити?

— Знати. І нічого більше.

— Ну гаразд, я знаю. А мені ж так нíколи: де мені знайти

хвилинку для тих, хто хотів би мене застрелити?

Тут він обернувся до Елві. Пасмо чуба впало йому на чоло, і

взагалі вигляд він мав стомлений. От мов на плечі йому

звалилася ціла ця планета. І все-таки він спромігся на невеличку

усмішечку.

— Маєте ще яку справу до нас? Бо ми тут трохи…

— Мертрі заарештував нашу старпомку, — пояснив Еймос, і

плоскість його очей передалася й голосові. — Можливо, й не

скоро вернуться до нас кращі часи.

— Ох, — вимовила Елві, а серце її враз закалатало. «Та

старпомка — Голденова коханка!..» «Голден має коханку!»

«Голден може назавжди втратити кохану!» «Господи, і що я тут

роблю?!» Усі ці думки в одну мить зіткнулися в оновленій корі її

головного мозку. Елві раптом перестала тямити, куди їй подіти

свої руки. Спробувала запхнути їх до кишень, але й це нікуди не

годиться, то вона вийняла їх знову.

— Я оце подумала? — мовила вона, з питальною інтонацією

останнього слова, хоча це ж не запитання було. — Про оту

штуку. В пустелі. А тепер щось подібне ще й з тим місяцем?

— З яким місяцем?

— Із тим, що плавиться, кеп, — підказав Еймос.

— Ага, з отим. Ну, даруйте. На мені стільки всякого, чому треба

дати раду просто цієї хвилини. Якщо це не щось таке, чому я

реально можу зарадити, то сподіваймось, що воно, хоч і може

впасти нам на голову, до аж такого не докотиться, — сказав

Голден. А тоді ще й додав: — Чи вважається, що я повинен

уплинути якось на це нещастя з тим місяцем?

— Ну, чом би нам і не вислухати думки вчених? Хоч знатимем, боятися нам цього чи ні, — розважливо мовив Еймос. — Це

цілком нормально.

— Я порівнювала ці речі з відсотком неуспішної гібернації в

тварин. Те, що ми тоді спостерегли й що спостерігаємо наразі, може бути аналогічним.

Голден підняв руки.

— Про це я нічого не можу вам сказати.

— Не буде помилкою, якщо ми визнаємо: впадання в зимову

сплячку — це вельми ризикова стратегія? Ми спостерігаємо

гібернацію лише тоді, коли умови настільки погані, що інші

узвичаєні способи виживання призвели б до вимирання виду.

Ведмеді, наприклад? Вони ж хижаки з хижаків. Звичайна

мережа харчування не прогодувала б їх у зимову пору. А

лопатолапі жаби в пустелі? Під час посушливих періодів їхня

ікра просто позасихала б, і тому дорослі особини впадають у

сплячку аж до дощу, й тоді вони пробуджуються, і виходять у

калюжі й шалено паруються, просто впадають у такі собі

калюжні оргії, і… гм, тоді вони відкладають свої яєчка в воду, поки самі вони не позасихають ізнову.

— Ок-ей, — мовив Голден.

— Я