Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

піджачок, що був на ньому, з одного боку трохи звисав додолу, от ніби там у кишені лежало щось важке.

— Привіт! — мовила вона, усміхаючись.

По якійсь миті Яцек відповів: «Привіт».

— Химерне воно, правда?

Вона показала вгору на ту червону цяту, що цієї миті видалася

їй ще лиховіснішою.

— Химерне, — погодився хлопець.

Вони стояли одне навпроти одного, а мовчанка поміж ними

була багата й напружена. Світло, що лилося з вікон магазину, одну половину його постаті освітлювало, другу затіняло. Елві

силкувалася придумати, що б йому сказати. Якийсь би такий

спосіб, щоб розвіяти напругу, щоб усе навернулося на добро.

Фаєз на її місці пожартував би, розсмішив би хлопчину, й тоді

обидва співрозмовники опинилися б на тій одній стороні, де

сміх… а от Елві ніяк нічого подібного не знаходила.

— Я боюсь! — призналася вона натомість, ламким, уривчастим

трохи голосом. Цим вона вразила хлопця — як і саму себе. — Я

просто на смерть перелякана!

— Та все гаразд, — мовив Яцек. — Це там, нагорі, просто

відбувається якась така реакція. Нічого воно там не робить, а

тільки плавиться собі на орбіті.

— І все-таки я боюсь.

Яцек понуро задивився собі під ноги, розриваючись між

якимсь даним самому собі завданням, на котре ніяк не міг

набратися духу, та бажанням сказати щось добре й заспокійливе

цій вочевидь нестійкій, вразливій чужій жінці.

— Все буде гаразд? — спробував заспокоїти.

— Твоя правда, — погодилася вона, киваючи головою. — І це

справедливо. Сам знаєш. Тобто, я хочу сказати: ти достеменно

знаєш, чи не так?

— Гадаю, що так.

— Я прийшла побачити капітана Голдена, — сказала вона, і

Яцекові очі зблиснули, от ніби вона бовкнула щось образливе. —

І ти теж до нього?

На його обличчі вона побачила боротьбу: хлопець силкувався

відновити оту душевну пустку, яку мав доти, оту напругу, й гнів, і

порожнечу. Ні, не був він таким, для кого насильство є річ

природна. До цього він мав докласти зусилля. І саме таке

силкування вона й розгледіла була минулої хвилі в ньому.

— Він забрав мого батька, — мовив Яцек. — Мама потерпає, що

ми більш ніколи його не побачимо.

— І для цього ти й прийшов? Попросити?

Яцек вочевидь збентежився.

— Попросити… чого?

— Порозмовляти з твоїм батьком.

Хлопець заморгав очима й несвідомо ступив крок до неї.

— Він не дозволить мені поговорити з ним. Він забрав його як

в’язня.

— У всі часи люди розмовляли з ув’язненими. Чи хтось тобі

сказав, ніби ти не маєш права поговорити з твоїм татом?

Яцек помовчав. Сягнув рукою до кишені свого піджачка — до

тієї, важчої, — і вийняв її знову.

— Та ні.

— То зайдім до нього, — сказала Елві, ступивши ближче до

хлопця. — Ходім спитаємо!

А в магазині Голден знай міряв кімнату кроками: від дверей до

задвіркової стіни й від задвіркової назад, до дверей. Здоровило

Еймос сидів із колодою карт в руках за столом: грав у солітер, і

то з незворушною зосередженістю. Голденове обличчя було

блідіше, ніж завжди, а відчуття ледве стримуваної емоції

надавало його тілу такої напруги, якої Елві й не уявляла досі в

ньому. Коли вона увійшла, поклавши руку Яцекові на плече, Еймос підвів на неї погляд. Його очі були пласкі та порожні, мов

крем’яшки, зате голос бадьорий, як і завжди.

— Привіт, доку! Що сталось?

— Дві речі, — відповіла Елві.

Голден зупинився. Ціла секунда пішла у нього на те, щоб

зосередитися на гостях. Щось його дуже непокоїло. Та ось він

зупинив свій погляд на Елві й спробував усміхнутись.

Несподівано щось стисло їй горло. Вона прокашлялась.

— Тут Яцек хотів би знати, чи можна б йому якось поговорити з

його батьком, — сказала Елві. Чи не замало в кімнаті повітря? Їй

стало тяжко дихати. Чи це в неї розвивається схильність до

алергій?

— Авжеж, можна, — запевнив Голден, а тоді через плече

озирнувся на Еймоса. — Це ж не проблема, правда?

— Радіозв’язок усе ще