Olivia Lauren - Екскурсія, Olivia Lauren

Його губи легенько доторкнулись моїх, мені здавалось, що я зараз впаду, але він міцно мене обійняв та притис до себе, поглибивши поцілунок.

Як довго я про це мріяла, зараз ми ніби без слів говорили про все, що тоді промовчали, про все що треба було сказати, але ні один з нас цього не зробив. 

Їхавши на конференцію лікарів до Відня, я аж ніяк не думала, що так все складеться. Звичайно ж я хотіла його побачити, бути так близько від нього і не сказати я б не змогла. Але я планувала просто поговорити, можливо прогулятись і відпустити його від себе назавжди. Коли він запитав адресу, я навіть не подумала, що можна назвати якусь кав'ярню, хотіла бути з ним сам на сам.

А зараз він тут, так близько, на скільки це можливо. Його руки вже почали досліджувати мою шкіру під светром і коли він ще сильніше мене притис до себе я перервала поцілунок.

- Вибач, я не планував цього… - було видно, що він сам від себе не очікував такого вчинку.

- Ні, не вибачайся. Мені сподобалось. Якби я знала, що ти так добре цілуєшся, то погодилась на це ще під час нашої екскурсії. - я поглянула на нього і ми розсміялись як маленькі діти.

Цей поцілунок стер всі непромовлені питання між нами. Звичайно, разом з ним, з'явилось багато нових, але з цими ми розберемось, тепер ми не будемо мовчати.

Кінець