Містер Фас - Його святість Кафі, Містер Фас

- О ти вже тут?

- Так. – Хором відповіли із новою знайомою з різницею, у мене лице напевно було наче я побачив прокаженого,  у неї наче прийшов тато після роботи.

        Ми озирнулись один на одного.

-  Ти це під лаштував? Чи як? – двояке відчуття терзало. Дівчина встигла лише рот відкрити.

- Нічого я не робив. – усміхнувся, сів поруч. – Уяви золоту нитку.

- навіщо?

- Уяви. – замовчав.

- уявив. – по дитячому зітхнув.

- Тепер уяви на цій ниці декілька великих і багато маленьких білих зірок. Обв’яжи цією ниткою себе по колу але так щоб вона висіла в повітрі, лише край прикріпи до лівого плеча.

- Зробив, а тепер розказуй! Фокусник.

- Нитка це твоя доля, зірки це великі чи малі події в твоєму житті. Так я бачу долі людей. Долі початкові і долі тимчасові.

- Тобто ви знаєте що їх чекає? – озвалась дівчина чиє ім’я мені невідоме.

- Ні, і так. Я відчуваю те що маю відчути, а вигляд Долі у такому вигляді я сам для себе вибрав. Доля це лише план і виконання його може по різному пройти, в основному відчуваю що і як, чи хто. – задумливо похитався від мене до неї.

- Доля це дурня, заставляють тебе проживати жахливі речі! Я би із радістю від неї відмовився.

- Дені, Доля це зовсім інша річ ніж ти її собі уявляєш.

- Може. – почухав вухо. – До речі дівчино, як тебе звати?

- Христина.

 Кафі відав мішечок монет Христі.

- Я той во… - замовкла. – Можна з вами? – скривила усмішку.

- У тебе тут немає нікого?
- Ні душі.

        Вже очікувально для мене добра душа мого друга погодилась. Ще не вистачало щоб її побили разом з нами десь по дорозі. Та думаю вона знає можливі наслідки, якщо ні то вона дурна.

        Група собак пройшла неподалік, усі були різних розмірів, пухнастості і окрасу.

        Ми всі троє попрямували в бік виходу з міста, спершу планували піти головним та потім я запропонував піти через мало відому доріжку через гай. Чим менше людей нас побачить тим краще, слухи про псевдо святого мало на що можуть телепнів підштовхнути які по дорозі трапляться. Хоча думаю цього  рано чи пізно нам не уникнути…

- Думав за тобою тут купа слуг із речами прийдуть. Ти весь такий поважний був би. – Відчуття безсонної ночі нудило мене.

        Кафі труснув мішечком на поясі. – Мені цього досить. Ми йшли наче Кафі тато.

- Сонце встає. – вирішила якось підтримати розмову Христя, що правда, у неї був більше острах від нас ніж бажання розмовляти, не тільки рухи видавали це.

- Потрібно буде купити овочі при виході, там є декілька тітоньок. До селища «Орен» чи то Оренель, хоча він в інші стороні напевно. – обернувся. Будинки ставали все новішими і новішими.

- Яка різниця? Що ти тут голову забиваєш тривогами? – навалився на мене обійняв рукою. Нову знайому це трохи збентежило. Відчуття зайвості мені відоме.

- Бо більше нікому. – Постарався встояти на ногах. – Ти ж цим  не хвилюєшся. Куди ми йдемо? – ходьба стала стійка. Він був менший за мене але вмів обіймами кинути. – Подорож без цілі це безглуздо!

- Можливо. – усміхнувся, все ще обіймаючи мене.

- Не можливо, а так воно і є. – відчуття що щось ми забули не полишало мене відколи ми вийшли у дорогу і тут я нарешті зрозумів що саме забулось. – Де принцеса?

 Христя закашлялась.

-  Їй треба владнати якісь справи, тому зустріне нас на кордоні із Немфетією. – ні на мить не відпускав мене з обіймів.

- То значіть пункт призначення є?

- Ні, і так. Наш шлях будується на потребах інших, компас із стрілкою невідомого що приведе кудись.

- А що це за справи? – з осторогою запитала Христя.

- Не питав, повинна бути на якомусь святі якщо не помиляюсь. – підняв праву руку до лиця.

- Свято Кілка – Принцеса повинна там бути якщо вона зараз у місті.

- Що це за свято? – Поцікавилась нова знайома із чорним кучерявим волоссям майже до шиї, довжина майже така як у мого друга із карими очима.

- Раз у два роки відливають сотні золотих квітів, квіти буду прикрашати  стіни міста в знак пошани Імператору Кілка що поклав початок відміни рабства у світі. Принцеса, якщо вона є у місці в місяць свята повинна взяти першу квітку та кинути її у море, море за два дні їзди каретою від Санаю.

- Шкода що десь ще є рабство. – спохмурнів Кафі. – Та настане день коли всі будуть вільні, все що їх буде стримувати це вони самі.