Містер Фас - Його святість Кафі, Містер Фас

- Ну дівчино, таке життя. Ще й бачу ти з багатіїв то там доля така. – поправив мокре волосся.

- Слухай. А давай я з тобою піду! – поставила між ніг руки та майже  стукнула мій ніс лицем.

- Ти здуріла? І чому думаєш що я кудись іду?

- Ну торба он. – вказала поглядом коло моїх ніг.

- Твій татусь мене з світу зжене. – скривився, Лезтон обурений абсурдністю ідеї. Щось в середині зжалось, хотіло сказати так, та розуміння що це небезпека як для нього набагато сильніше.

- Якщо мене видадуть за дідугана то я і татуся і діда. Тому мені або жити або бути повішеною. – не задумуючись відповіла. – Хочеш дружиною твоєю буду! Ти ще красивий. – ще більше наблизилась обличчям вдивляючись зеленими очима в мої.

- Ти дурна? – спокійно поставив риторичне питання. – Як це уявляєш?  Навіть імені твого не знаю!

        Тіло Лезтона справді було красивим тай дужим.

- Навіщо уявляти якщо час покаже? Архілія я.

        Лезтон сумнівався та щось наче перекинулось у голові. Сам собі дивуючись він погодився. Сім’ї у нього не було, її вирізали. І дому теж.

- Навіть дому не буде. Такій дочці важке життя.. – Йшов вечірньою рівниною. Торба хитається на плечі. – Якщо твій татусь нас знайде…

- Не знайде, я йому ударом не треба. Купа синів має.

- Ага. – буркнув.

- Не бурчи, - обурливо. – Правду кажу. Так що тепер твоя дружина?

- Що? А це… ми не одружились тому ні. Та зробимо це в якомусь поселені де зупинимось на життя. Через пару тижнів. напевно

        Лезтон погодився на одруження швидко.

- Дякою богам і тобі. У мене ніколи не було би навіть брата такого як ти, не те що чоловіка.

- Ти ще зі мною не жила. – перебив.

- І що? Відчуваю і по твоїм емоціям бачу, ти хороший. – вона йшла поруч, трохи швидше щоб доганяти мене, дівчина нижча на голову, може півтори.

- Не довіряй кому попало! – буркнув, - Це тобі на майбутнє.

- Непередбачуваність світу така прекрасна. – тихо додала взавши мене під руку. Лезтону стало ніяково, кроки зробив меншими.

- Не думаю.

- Так прекрасно знову це побачити. – зжав плечі Кай. – правда Дені?

- Так…

        Історія цієї пари закінчилась через двадцять років. Поки чоловіка не було дома Архалію задушив власний син ради купки золота.

Потім звинуватив батька у вбивстві і мене повісили. Він ніколи не слухав нас, завжди довіряв іншим, чужим людям. Так це просто сталось.

        - Давай трохи відпочинимо тут з тобою, не проти якщо  буду із тобою? – посміхнувся. – а потім побачишся із своєю груповою родиною.

- Гаразд. – так приємно знову бути тут, так приємно бути з ним.

        Так ми провели сто років. Тут час іде по іншому, тай тут немає відчуття часу як в людини. Сто років може пройти як одна мить але проживши сто років. Наче в кінці життя ти дивишся на це життя і думаєш « Воно таке коротке, наче недавно…»

        Цей безмежно прекрасний світ створений усім. Знову можу пізнати любов настільки сильну що людину розірвало би від неї. Та це не її межа.

        Усі ми станемо пророками себе. Янголами що впали із небес.

                             По той бік усього.

                                  Кінець.

                     Та зовсім не останній.

Від автора:

Колись, можливо не у цьому житті ви віднайдете себе в собі не пам’ятаючи минулого, бо все майбутнє і минуле є вами.

                         Містер Фас

Телеграм: FASIKKARASSIK

Кінець