Містер Фас - Його святість Кафі, Містер Фас

Натомість тиша а потім обізвався жіночий, майже дівчачий голос:

- Це ти? – на світло із вікна якогось будинку вилізла дівчина  напевно трішки молодша за мене.

- Хто ти? Що ти тут робиш? – видихнув. Мені стало легше від розуміння відсутності голодної собаки чи ще гірше.

- Шшш… тихіше! – зашипіла.

- Переплутала мене з кимось? Ми знайомі?

- Та тихіше ти! Я нікого не сплутала. Тебе звати Денсей, якщо ти мене не пам’ятаєш це твої проблеми.

- Гаразд… пропустим це. Що ти робиш тут? – ну знаєте дівчина, в ночі, в провулку. Надто багато варіантів в голові виникало.

- Ну… -  зам’ялась. Незнайомка сиділа на світлі підперши коліна у подряпинах і синцях. - проведеш до фонтану неподалік?

- Гаразд. – знизав плечима, ну мало що буває ніч і самотня дівчина. Можливо боїться що хтось образить, а ось чому вона в провулку ховалась мені мало цікаво, багато людей живуть у скруті. – ходімо.

Дівчина повільно підвелась, визирнула з провулку покрутила голову туди сюди, перевіряючи чи є хтось навкруги.  Далі взяла мене під руку, наче я її брат. Взяла все у свої руки, навіть не дала мені це зробити.

- Чому ти в провулку була? – все таки вирішив запитати.

- по мені не видно? – глянула з подивом. Поглядом показала на замурзаний одяг.

- Від батьків втекла? – її слова не допомогли мені зрозуміти. Що може бути в провулках? А що в коробках?

- Самотня дівчина в провулку ховається в замурзаному одязі, і просить допомоги в мало знайомої людини яку ледь знає. Оглядається навколо кожні декілька секунд, як думаєш?

Далі ми йшли мовчки. Дівчина постійно озиралась. Я не став її розпитувати, якби хотіла сама розповіла. Можливо ховається від п’яних придурків, під час втечі і одяг порвала. Звісно спершу я подумав про зґвалтування, та вона надто спокійна якщо, це так можна назвати для такого.

- Ну все, дякою.  –хлюпання холодної води лоскотало обличчя.

- А дальше куди? – дивно, вона шарахалась кожного звуку поки ми сюди йшли, а тут сидить як господиня міста.

- Буду святого чекати. З ним поїду. Ну а що думаю не вижене, тим більше скільки там залишилось почекати, до ранку.

- Ти про Кафі? – губи сухі, облизав їх стиснувши.

- Може Кафі, не пам’ятаю. Він мені сказав коли дав поїсти « чекай мене завтра коло фонтану, принесу золота», ну а хто проти такого? – похитувала ногами. – Хоча краще нехай із собою мене візьме, а то тут скучно і всі якісь надто злі.

- Завтра кажеш? – Ну схоже це і є його слова «сам дізнаєшся»

- Не завтра, а сьогодні з ранку, вже опівнічний курант пробив. – дальше гойдала ногами наче їй не було пів хвилини назад страшно, хоча це страхом важко назвати. Більше наче вона уникає злу маму яку розізлила. – Ей ти чого стоїш як борсука побачив? – покосила голову.

- Борсуки у нас не водяться. Слухай – вийшов із трансу, - може до мене в готель, хоча би поїси.

- Е ні, знаю я таких. Ну звісно ти вроді непоганий, і про тебе чула в готелі багато хорошого але ні дякою. – відмахнулась.

        Значіть вона була у моєму готелі, звіти мене і знає.

- Ну можливо щось принести? – видно що ця дівчина хотіла щось сказати, не встигла. – Я все одно тут із тобою буду чекати Кафі.

- Кафі?... Аа святого, щось надто підозріло знаєш. – прищурила очі.

- Так принести чи ні? До ранку часу мало. Ну точніше декілька годин. – це було видно по кольору неба.

- Ну… Добре! – поглянула навкруги, затримала погляд на чомусь з боку. Чи то бочку, чи то горщики. – Зброя у мене в принципі є…

Підійшов ближче з засунутою рукою в кишеню. вона чуть не звалилась у фонтан коли я наблизився.

- На. – дав у її руку ніж загорнутий в тканину, якби одразу побачила що там ніж напевно таки звалилась би. – Це краще. – все це якось… не знаю які слова підібрати.

Її косий погляд пронизав мене.

***

В дорогу вирішив взяти два тонких пледа та два покривала на землю, змінний одяг та два мішечка Сонцелій, майже всі мої приватні збереження. Все це вмістилось у невеличкий рюкзак.

 Те що взяв, набагато більше ніж при нашій першій подорожі, тоді ми взяли пляшку води з декількома мідяками. Так і пам’ятаю як ми  можна сказати по пустелі йшли, босі і майже голі, доки не зустрілось якесь селище яке і селищем важко назвати було. Тоді ледве як заробили декілька монет тягаючи воду із мутної річки.  Може була мутна через хробаків?

Як ми так жили, аж сироти по шкірі.

Ще до усього можна сказати, відібрав майбутній сніданок Урсули із кухні, я залишив  записку щоб не подумала що крадій завився. Прихопив  пів палиці шинки, хліб декілька апельсинів. Ніж є у… - не знаю її імені. – важко прошептав.

- Таки прийшов. – випрямилась. Лице стало Санайським.

- Кхм. – шморгнув носом. – Ось. – Дав торбу.

- Це все мені?!? – Кинулась на шинку.

- Почекай! Ріж ножом. Це не все тобі, ще мені, Кафі та принцесі, хоча думаю вона дома пообідала.

- Кхеп – подавилась. – принцесі? –  на обличчі витупила доволі спокійна реакція.

- Сам не радий. – простягнув руку, - Дай кусочок.

Трохи відкашлюючись дала апельсин.

Глянув на неї.

- Що? А раптом тобі той твій друг Кафі не дозволить? – навела аргументи. – може м’яса не їсть.

 Не став сперечатись. Можливо їй вперше випадає можливість таке скуштувати. Обійдусь апельсинкою.

 Хоча на готель гроші були… ну колись.

        Дівчина відчувалась приємною із гостринкою, наче в разі чогось, невидимий щит відіб’є будь що.

        Через якусь годину звичайних обговорення людей і закінчивши кабанами на ринку, на горизонті з’явився Кафі.

 Ось знаєте раніше не подумав би, та щось мені підказує що усе це під лаштував Кафі. Слова « сам дізнаєшся» коли я попросив щоб він повідомив коли буде відправлятись, і ця ситуація надто підозріло складаються наче глечик і кришка від нього. Щось в середині тиснуло незгодою думок. Але ці думки не викликали сумнівів.