Абір Мукерджі - Дим і попіл, Абір Мукерджі

отримав платні, а його родина наблизилася до злиднів та голоду. Страйки, як і війна,— кампанія на виснаження, і врешті-решт порожній живіт перемагає політику. З часом робочі, садівники, дверники, залізничники та більшість інших повернулися на свої посади, і будинки Аліпуру знову засяяли під зимовим сонцем за добре доглянутими живоплотами.

Водій зупинився на узбіччі біля будинку Енні. Залізна брама була зачинена, поруч сидів її дверник, огрядний молодик з виглядом опасистого херувима і з таким же бажанням працювати на обличчі, яке буває у лінивців. Зазвичай підняти його з обшарпаного стільця і змусити рухатись швидше за равлика можна лише з допомогою потоку лайки або стихійного лиха, але сьогодні він підскочив зі стільця, як вгодований хорт із загону. Знайшовши у зв’язці на поясі потрібний ключ, він відімкнув браму, широко її розчахнув і помахав, щоб ми заїжджали на всипану гравієм доріжку завдовжки з Суецький канал, у кінці якої височів будинок Енні. З гарними зеленими віконницями та рожевою бугенвілією, що плелася білими стінами, він вважався б мальовничим, але не сьогодні. Бо парадні двері були замазані червоною фарбою.

Я вистрибнув, не встиг автомобіль зупинитись, і кинувся сходами до входу. Двері відчинила покоївка Енні, Анжу, худорлява жінка з сутулими плечима і таким виразом обличчя, ніби вона носила на спині всі турботи світу. Я вже не раз зустрічав її, коли частіше навідувався до цієї оселі. Зазвичай вона вітала мене обачною усмішкою, ввічливим жестом та кількома нерозбірливими словами, але сьогодні думки її були зайняті іншим.

— Капітане Віндгеме, сагибе,— промовила вона, а тоді переключилась на бенгальську і заторохкотіла так швидко, що зрозуміти її годі було й думати. Второпавши, що я не розумію, вона раптово замовкла, а тоді, взявши мене за руку, запросила за собою.— Ходімо,— задихаючись, сказала вона,— господиня там.

Я пройшов за нею крізь передпокій. Усередині пахло гарденіями. Вони завжди були розставлені по всьому будинку, і я подумав, що міг би зробити приємність і принести букет — хоча прийшов і не зі світським візитом. Покоївка зупинилася біля відкритих дверей до вітальні і з надією підвела на мене очі. Навіть не знаю, що означав той погляд.

— Будь ласка, зачекайте. Покличу господиню.

Я пройшов повз неї до кімнати. Від останнього мого візиту вона майже не змінилася. Ті самі сімейні світлини на столику горіхового дерева перед парчевою канапою, такі в Калькутті обожнюють — рідкісне поєднання грошей і гарного смаку. По обидва боки широкого вікна стояли дві великі статуї індуського бога Шиви, творця й захисника всесвіту, який на квітці лотосу виконував свій небесний танок у вогняному колі. Вас легко можна було б пробачити, якби ви вирішили, що вони однаковісінькі, але, придивившись пильніше, можна було помітити невеличкі розбіжності. Вираз обличчя бога та його поза не були ідентичними. Колись Енні мені пояснювала.

— Перший Шива перебуває у стані благодаті,— розповіла вона.— У танці творця народжується всесвіт. Інший — сердитіша його форма.

— Знищувач? — запитав я.

Вона завагалася.

— Певним чином, але не схожий на нашого бога, який руйнує світ у книзі «Одкровення». Індуси вірять у реінкарнацію — не лише душі, але й усесвіту. Шива знищує старе, щоб його можна було обновити. Він руйнує, але може створити знову.

Тоді у мене з’явилася надія, що це метафора наших стосунків. Усе до того йшло. Вже не раз між нами спалахувала пристрасть, але обставини завжди були проти нас. Можливо, тими обставинами диригували й боги; та, ймовірніше, усьому виною моя поведінка.

Так, правда, колись я підозрював її у тому, що вона приховує від мене інформацію стосовно смерті її колишнього роботодавця. Я навіть відкрито їй про це говорив, але послухати її, так я практично звинуватив безпосередньо її у вбивстві чолов’яги. Такого я зробити не міг. Просто брав до уваги таку можливість.

Десь за рік по тому між нами знову запанував мир, але ця сердечність незабаром також розбилася, переважно об скелю моєї пристрасті до опію. На той час я міг протриматись без дози кілька днів і навіть удавати з себе респектабельну людину протягом дня. Та хіба приховаєш нічні екскурсії? У Калькутті чоловік міг виходити так пізно і так регулярно лише з двох причин, і жодна з них не була приємною на смак. Вона помітила мою відсутність і зажадала пояснень, але я все заперечував. Сказав, що це справи поліції,— і вона не повірила жодному слову. То було шість місяців тому, і відтоді ми бачилися лише час від часу. Спочатку я сподівався, що вона передумає, але цього не трапилося. Вона нагадувала справжню принцесу, ще й мала кругленьку суму в банку завдяки вдалим інвестиціям готівки, яку отримала від іншого підозрюваного у вбивстві. В обох випадках я помилявся, але ж здорове почуття підозри — характерна й доречна риса детектива.

Того дня, коли я вперше зустрів її, зрозумів, що вона дуже особлива. Ідеальною її не назвеш; вона навіть не англійка, як на те пішлося; але вона розумна, непохитна і не дуже вписується в суспільство, яке понад усе цінує походження. Як і я, вона вижила попри все і зробила це вельми вправно, можливо, тому, що їй доводилося боротися буквально за все в житті. Отже, чи мені звинувачувати її в тому, що дівчина хапається за будь-яку можливість просунутись угору, що траплялася на її шляху. Мушу визнати, останнім часом прихильників їй не бракувало, навіть ураховуючи, що вона наполовину індуска. Заперечень у мене це не викликало, як і те, що вона користалася цими чоловіками, щоб отримати бажане. Авжеж, мені здавалося, що наші стосунки інші, але в найтемніші свої години я підозрював, що не так уже й відрізняюсь від інших чоловіків, притягнутих на її орбіту, та все одно мене це влаштовувало. По-справжньому я боявся лише того, що колись вона зустріне одного чоловіка і побачить у ньому дещо більше, ніж засіб досягти мети.

Утім, почали плести плітки, що її бачили в місті під ручку з американським підприємцем з простеньким іменем, який не так давно сюди прибув і ще й з такого місця, про яке ніхто не знав, не відав; себто ніхто, окрім Не Здавайся, якого можна було вважати справжнім ходячим атласом, а він запевнив мене, що там дуже холодно; принаймні холодніше за ті місця, куди попнеться людина в здоровому глузді. От і добре. Сумніваюся, що цей красень переживе бенгальське літо. Якщо пощастить, то він ще й розтане.

— Семе?

Я обернувся і