Олександра Малінкова - Принц Єгипту, Олександра Малінкова

- Чого саме? – Гордівливо підняла підборіддя і зустрілася з його холодними майже чорними очима.

- Не намагайся втручатися, свідком чого б ти не стала в цьому готелі.

- Я так розумію, це замість дякую? – Вона лишилася стояти біля вхідних дверей своєї кімнати.

- Ти просто не розумієш, на яку небезпеку наражаєш себе у першу чергу! – Він опинився поряд, та ще й ліва рука опирається об стіну. Вона ж має відчувати прохолоду стіни, до якої зараз притулилася, та натомість все всередині палає.

- І тобі на добраніч, - промовила вона, нарешті знайшовши в собі сили.

- Вперта! – Вигукнув Феріт.

- То тримайся подалі від мене, якщо так не до вподоби мій характер! – Випалила й зачинила за ним двері.

      Як після чар всі місцеві почали обходити дівчину не то що стороною, а десятою дорогою. Всі торгаші і продавці екскурсій зникали  ще на горизонті. Зазивали починали тікати, щойно розгледять її постать.

      Коли вже зчесана спина зажила, дівчина вирішила звернутися до гіда з туристичної фірми, щоб придбати екскурсію. Опинившись в іншій країні  так хочеться взнати про неї детальніше. Побувати в казкових куточках. Доторкнутися до історії. Пройтися по лавках з сувенірами. Скуштувати цікаву кухню.

       Чолов’яга, що був за гіда, відразу  заморгав і швиденько почав комусь телефонувати, після діалогу на арабській мові, знову звернувся до Марини.

–  Я Вам можу запропонувати прекрасну екскурсію на острів Парадайз з індивідуальним зануренням поблизу чудового коралового рифу. Якщо Вам цікаво, ось фото, –  він почав листати фотографії на своєму планшеті.

–  Дуже гарно, чудово, а коли екскурсія? – Запитала дівчина, зрадівши. І ціна була досить привабливою. Та й Феріт не зможе вже точно мозолити їй очі з своїм «гаремом».

            Заплатила й задоволена повернулася в свій номер.

        О десятій годині Марина сиділа на диванчику в щільно набитому кораблику, який не спішно прямував з Ель Гуни до острову. По прибуттю капітан і два його помічники стали допомагати всім присутнім перебратися на декілька шлюпок, які мали доправити до берега. Але коли черга дійшла до Марини, їй жестами вказали присісти і чекати. Поруч пришвартувалася маленька біла яхта.

–  У Вас індивідуальний заплив на корали, –  на дуже ламаній мові повідомив смуглявий хлопчина років вісімнадцяти.

       Обережно, підтримуючи Марину за руку, він допоміг їй перейти на яхту. Коли вона поклала речі і присіла, яхта рушила з місця. Дорога до коралів зайняла хвилин двадцять, корабель був вже далеко по заду, острів Парадайз теж. Яхта повільно почала збавляти швидкість, потім капітан взагалі вимкнув мотор й повернувся до Марини, зняв чорну кепку.

       Коли вона розгледіла лице молодого чоловіка, була шокована, але врешті не здивована. Вона втекла на острів, щоб вже точно ніде з ним не перетнутися і тут такий «сюрприз».

          Він відсалютував їй двома пальцями й переключився на те, щоб кинути якір.

–  Давай відразу розставим всі крапки над «і», в мене є наречений, я не збираюся заводити курортного роману. Я не розумію, яким чином ти ще й за екскурсії відповідаєш… В цьому готелі все крутиться навколо тебе? Тримається виключно на твоїх талантах і ентузіазмі?

          Феріт про себе трішки підсміювався, але намагався особливо не реагувати на цей монолог.

– А може ти взагалі маніяк якийсь… - Марину відверто почало заносити і вона ліпила геть усе, що приходило в її голівку.

– Та помовчи ти жінко, хоч на мить! В мене починається вже головний біль від тебе!

           Він вирівнявся на повний зріст і подивився на неї з під лоба. Що він має відповісти їй зараз? Що це для нього такий самий сюрприз? Так, це він попередив місцеву шваль, щоб не траплялися на її шляху. Витягувати кожного разу її з чергових пригод не входило в його плани.  Вона ж притягує неприємності наче магніт. Та ще й плаває не ліпше сокири. А от як вона потрапила сюди, напевне слід запитати у його подружки Берті. Адже це вона попрохала у його вихідний полагодити цю білосніжну крихітку, яка належить її чоловіку. Яхта після ремонту потребувала обкатки. От і вирішили сьогодні вийти у море.

          Феріт сів навпроти, спокійно, не зводячи з нею погляду, відкрив бляшанку з колою, надпив, а іншу протягнув їй.

          Мовчки спостерігав за нею якийсь час, його погляд був холодним і пронизливим.

–  Взагалі я вважав, що не схожий на того хто зваблює чи ґвалтівника. Здається за увесь час я не дав привід тобі сумніватися у цьому. –  Сухо промовив він, –  Для мене бачити тебе тут така сама несподіванка, як і для тебе.

– Та що ти! – Вигукнула вона.

– Я щось пропустила? Привітики. – Запитала красуня Берті, яка піднялася з нижньої палуби. – Давно не виходила в море, трішки розморило, заснула.

– Не багато! – Відповів Феріт.

– Чула, що ти питала, яким чином потрапила сюди. То це я. Не свари Філа, він тут ні до чого! – Вона мило посміхнулася, нахилилася над переносним холодильником. Її стрункі ніжки в коротеньких джинсових шортах виглядали просто ідеальними. Дістала собі теж баночку коли й сіла напроти Марини.