Талі Верне - Моя не маленька слабкість, Талі Верне

Розділ 6. Данило

      Коли я сказав цю фразу, то відчув, як Лана напружилась в моїх руках. Її не так сильно лякав власний батько, як те, що я щойно сказав. Вона відпустила мою руку і зібралась йти, коли я додав.

        - Не ти, рисеня, а твій батько йде геть. – Вона щільніше притиснулась до мене в знак довіри і глянула в очі. Ці бурштинові очі, трясця, вони зводять мене з розуму. Я готовий для неї зробити все, що завгодно, тільки би вона була поруч. – Ноги людини, яка підіймала руку на власну доньку тут не буде. Тепер Лана під моїм захистом і якщо вона ще хоча б раз натякне мені, про те, що ти посмів її образити – ти дуже сильно пошкодуєш, Даценко. Ти мене знаєш, я не жартую.

        - Руслано, не дуркуй, пішли додому. – Старий вкотре спробував забрати її, але рисеня показало зубки.

        - Мені здається, тату, тобі ясно сказали забиратися з цієї квартири. Вибач, у нас дуже мало часу, потрібно готуватися до виставки. – І як не дивно він послухав доньку і пішов, залишивши нас наодинці. – То я тепер під твоїм захистом? – Крутнулась ця хитра дівчинка в моїх руках.

        - Я не дозволю йому ображати і пригнічувати тебе. Ти сильна і незалежна дівчина, це все що він повинен знати. Ну і ще те, що тепер за тебе є кому вступитися, - вона стала на пальчики і залишила поцілунок із запахом цитрусів на моїй щоці.

        - Дякую, це було неочікувано. Взагалі, я приїхала поговорити про ту статтю, яка гуляє інтернетом, саме завдяки ній мій тато озвірів, назвав мене підстилкою і прийшов сюди, - коли я це почув, то захотів, щоб Даценко все ще був тут і я міг йому добряче врізати, вона побачила злість в моїх очах і посміхнулась, - повір мені, те, що я не пішла з ним, завдало йому значно більше болю, ніж міг би завдати твій кулак. – І як їй вдавалось так легко все читати?

        - То що тебе турбує в тій статті? – Я заправив локон їй за вухо, відчувши, який він м’який і сплутаний на дотик.

        - Спочатку я їхала прояснити ситуацію й дати пояснення в пресі, але зараз я пропоную тобі угоду. – Це звучало цікаво і те, як вона лукаво посміхалася, змушувало мою кров кипіти в жилах.

        - Що за угода, рисеня? Надумала в ігри грати із дорослим дядьком, то можемо продовжити розмову в спальні, - я поклав руку їй на талію і притиснув ближче до свого тіла.

        - Охолонь, хоча ти нічого так, - вона провела своїми тонкими пальчиками по доріжці із ґудзиків, опустилась до ременя на брюках, потім нижче, якби я не перехопив її руку, хто знає чим би це все закінчилось. Я міг би взяти її прямо тут, вона збуджувала мене тільки однією своєю присутністю. – Але пропоную таке, ти граєш роль мого хлопця на зло моєму татові, а я вже так і бути, побуду твоєю юною обраницею на світських заходах. Ну як, домовились? – Ще буквально дві секунди назад, я бачив, як беру її прямо тут на острівці, а зараз я просто хочу придушити її.

        - Що вибач?

        - Стань моїм хлопцем. Данило, що старість робить своє, трошки глухенький?

        - Давай без образ, це я почув з першого разу. Яка мені з цього вигода? На світські заходи я можу запросити будь-яку дівчину, навіщо мені ти?

        - Не будь-яка буде Русланою Даценко. Погодься, це інтригуюче – нові плітки гарантовані, а головне мій тато на емоціях скоїть купу помилок. – Останню фразу вона прошепотіла мені на вухо.

        - Аргумент. Добре, але, рисеня, запам’ятай, ти сама цього захотіла. Я не буду гратися у фіктивні стосунки, якщо ти моя – то більше нічия.

        - Ну звісно, тільки ти теж врахуй, що інших дівчат біля тебе не може бути. Не люблю ділитися! – І вона поцілувала мене. Не скажу, що я був проти, але я неочікував точно. Вона тримала мене в руках цим поцілунком, таким палким і затягуючим. Мені хотілося залишити її тут і нікуди більше не відпускати. Ця дівчинка на мене впливала дуже дивно, але я не той, хто здається. Вона перервала поцілунок, і лукаво глянувши в очі, сказала, - мені час на виставку, тому до зустрічі.

        - Мені здавалося, що ми планували піти разом, чи ми вже не пара? – Звісно в мене не багато часу, але чому б не виводити її на емоції при кожній можливості.

        - Та ні, можеш не їхати, навряд чи тебе зацікавлять картини дітей з дитячого будинку. – Я бачив біль в її очах, мабуть старий не приймав ось таку її благодійність. Я стиснув кулаки, ідіот.

        - Рисеня, не тобі вирішувати, куди я піду. Сьогодні я скасовую всі свої плани і ми їдемо на цю виставку разом. – Вона дивилася на мене так, наче я зробив щось неймовірне, в мене від цього погляду стало так тепло на душі. Я був готовий зробити все, щоб вона так дивилась на мене завжди.

        - Дякую, тоді я поїду, підготуюся, бо я з роботи помчала сюди.

        - Давай я тебе підвезу. – Вона тільки обійняла мене і додала те, що відкрило її абсолютно по-новому.

        - Та ні, мене чекає мій байк під будинком. – Я не встиг нічого сказати, тільки відчув, як аромат сонця почав зникати з моєї квартири. Ця руда бестія помчала вниз.

        Я підійшов до вікна, щоб глянути, чи справді вона приїхала на байку – і як не дивно, це була правда. Цікаво, як цю витівку оцінив Даценко? Ця дівчинка дивує і притягує мене щоразу більше. Вона така ризикована і в той самий момент вона добра і щиросердна. Працювати в лікарні, відвідувати притулки і дитбудинки, в той час, коли твій батько міліардер. Цікаво, що вона ще приховує.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍