Вікторія Франко - Ти — мої крила, Вікторія Франко

Ярослав

Доки її авто віддалялося від мене, я просто стояв і мовчки дивився, як, здавалося б, зникала моя мрія. В цей момент в моїй голові крутилася лише одна нав’язлива думка — Ярик, ти просто неймовірно облажався! 

Коли машина Мілени повністю зникла із поля зору, я потроху почав приходити до тями. Згадуючи свою поведінку, намагався зрозуміти на якому етапі мене повело не в той бік і я зірвався з ланцюга. Мені важко було второпати, чому замість того, щоб нормально поговорити з Міленою, і зізнатися їй у своїх почуттях, я накинувся на неї, немов зголоднілий звір. Своїми шаленими ревнощами та диким натиском, налякав її, тим самим відштовхнувши від себе. І в результаті весь мій план пішов коту під хвіст.

Мабуть, це сталося після того, як вона сказала, що такі хлопці, як я, їй не до вподоби. В ту мить в моїй голові щось клацнуло. В думках відразу виник образ її коханця і мене накрило. Я не хотів вірити, що вона була до мене байдужа. Переконував себе, що це не так і намагався достукатися до свідомості дівчини. Щоб що?... Переконати в цьому і її? Не знаю... 

Невже вона сама не розуміла, що той старигань не вартий її? Невже не відчувала, що між нами існував особливий зв'язок? Чи можливо таке, що це я помилявся та обманював себе? Вірив в те, чого не було, приймаючи ілюзію за дійсність… Та ні! Цього не може бути. Ми з Міленою створені один для одного — я відчував це.

Трохи заспокоївшись, я зателефонував Максу. Друг пообіцяв приїхати за мною приблизно через пів години. І цей час я витратив на те, щоб остаточно зібратися з думками й вирішити, що робити далі.

— Як тебе занесло в цю глушину, не підкажеш? — з наскоку і з глузуванням накинувся на мене  друг.

— Краще не питай, — я подякував йому за допомогу і мовчки сів в машину.

— Судячи з твого засмученого вигляду, ваша з Міленою зустріч пройшла не зовсім так, як ти планував.

Що тут скажеш? Макс знав мене, як облупленого. Звісно, він відразу все зрозумів. Але я не хотів обговорювати цю тему. Наперед знав, що хлопець буде мене повчати та обов'язково скаже, що він попереджав. А мені й без того було важко на душі, тому я мовчки відвернувся до вікна, в надії уникнути неприємної розмови. 

— Розповідай давай. Чи я даремно за тобою тягнувся в цю глухомань? — хлопець зробив невдоволене лице, натякаючи, що не відчепиться.

— Немає що розповідати, — я важко видихнув, відчуваючи сум та спустошення.

Та Макс продовжував допитуватися і мені довелося коротко описати йому нашу з Міленою зустріч. Звісно, я не вдавався в подробиці. Але чесно зізнався, що перейшов межі та дозволив собі зайвого щодо дівчини. Я не приховував, що через шалені ревнощі злетів з котушок і поводився з нею, як дикун.

— Дах таки поїхав через цю дівчину… — підсумував Макс скоріш для себе, але окинувши мене жалісливим поглядом. — Чому ти так зациклився на ній?

Друг намагався зрозуміти мою поведінку і чекав моїх пояснень. Але що я міг відповісти? Мілена справді подобалась мені. Ба більше, щось невидиме тягнуло до неї, немов магнітом. Але чому так відбувалося — я й сам не розумів…

— Не знаю. Але з моменту нашої першої зустрічі, всі мої думки лише про неї, — чесно зізнався, придушуючи гіркоту в голосі.

— Це ж треба було так влипнути! — Макс помахав головою і навіть трохи присвиснув. — І що ти тепер робитимеш з усім цим?

— Спробую усе виправити, — відповів, не задумуючись ні секунди.

Хлопець із розумінням кивнув, ніби й очікував почути подібну відповідь.

— Подзвониш і молитимеш про ще одну зустріч? — брови Макса грали на його обличчі, не приховуючи відкритого глузування.

— Сумніваюся, що вона відповість, — я був впевнений, що після моєї огидної поведінки, Мілена навряд чи захоче зі мною говорити. — Доведеться вигадати щось інше.

Взагалі-то я планував поїхати до неї додому. Хотів спробувати спокійно все пояснити. Звісно, у Макса відразу з'явилося логічне питання — де я візьму її адресу? Але про це я вже подбав, поки чекав його приїзду. Подзвонивши до свого хорошого знайомого, що працював у поліції, я попросив його пробити адресу дівчини через номер її машини. Звісно це все обійдеться мені у кругленьку суму, але я знав, що воно того варте. Костя пообіцяв допомогти, і якщо авто Мілени зареєстроване на її ім'я — вже завтра я матиму потрібну адресу.

Почувши мій новий план, Макс не намагався мене відмовляти. Він не дорікав мені й не давав жодних порад. Хлопець лише поцікавився чи може чимось допомогти. Така зміна в його поведінці дуже сильно мене здивувала. Але я був надзвичайно радий, що він більше на мене не тиснув. Адже в цей момент, як ніколи, я потребував дружньої підтримки.

Приїхавши за адресою, яку дав Костя, я відразу переконався, що він не помилився. Адже машина Мілени стояла припаркована прямо біля її будинку. Прихопивши із собою величезного плюшевого ведмедя і букет рожевих троянд, я піднявся на її поверх, повторюючи у своїй голові наперед заготовлену промову.

Але коли дівчина відчинила мені двері, я відразу втратив дар мови. Ну як можна було спокійно про щось з нею говорити, якщо вона мала вигляд справжньої богині? Мілена сяяла переді мною у сріблястій короткій сукні і я не міг відірвати від неї очей. Волосся дівчини було вкладене великими хвилями, а свої безмежно гарні очі, вона підкреслила вечірнім макіяжем. Від цієї краси можна було зійти з розуму і, мабуть, я потроху починав божеволіти. Мовчав, як бовдур і милувався неймовірною картинкою, пускаючи слину. Дівчина в цей час здивовано поглянула на мене, злегка нахмуривши свої ідеальні брови.