Всеволод Нестайко - Скорочено Тореадори з Васюківки

У печеру перший зайшов "чувак", другий Будка, тоді я, за мною Ява, останнім мусив іти малий… (як потім з'ясувалося, він у печеру навіть не заходив, а одразу чкурнув додому). Ми чвякали босими ногами у мокві, ноги судомило від холоду.

"Чувак" і Будка світили ліхтариками і зливалися в один химерний силует. Раптом вони зникли. Я вистрелив. Хтось перелякано верескнув зовсім близько. І щось зашльопало-зашльопало по мокві. Потім десь віддалік гепнулося, зойкнуло.

Ми з Явою не мали чим світити. Раптом почувся тремтячий Вальчин голос. Вона мала ліхтарик. І ми всі втрьох квапливо зашльопали до виходу. Валька сказала, що тут дренажна система для підземних вод. Ми розповіли, що вистрелили, і хтось гепнувся. Валька здогадалася, що Будка впав у колодязь, який тут є. Перелякавшись, ми побігли рятувати Будку. Він тримався у колодязі пальцями у шпарках між цеглинами. Був зовсім мокрим і міг зірватися на дно будь-якої миті. Я і Ява ледве витягли Будку. Всі були мокрі. Надворі викручували одяг і в той момент нас ніби щось об'єднало з Будкою. Він признався, що "чувак" – вигадка, це просто Вовка Іванов, Валька його знає. І годинник є. Будка просто надумав налякати нас. А Вальці, виявляється, про нашу зустріч у дренажній системі розповів один хлопець.

Мені віддали годинник. Ми розійшлися. Валька пішла у свій флігель (через чорний хід). Вовка пішов у Лавру (він жив на території Лаври). А Будка трохи нас провів.

На цьому наші нічні пригоди не закінчилися. Коли я ліз по мотузці, тітка крикнула: "Злодії!" і вилила на мене каструлю вишневого компоту. Потім я побачив у її руках ніж. "Тьотю, не ріжте, це я!" – скрикнув я. Я з'їхав по вірьовці вниз і сів просто в компот, що калюжею розлився якраз піді мною. Ява не стримався і коротко реготнув. Піднімаючись по сходах, ми придумали збрехати, що засперечалися, хто з нас швидше вночі видряпається по вірьовці на балкон. Добре, що дядько спав і нічого не чув. Тітка вибачилася за компот. Ми швиденько роздяглися, помилися. А годинник я сховав під подушку.

Розділ 14

"Увага!.. Почали!.. Мотор!..". Годинник знаходить свого хазяїна. Народження Яви Станіславського і Павлуші Немировича-Данченка

Мені снилося щось страшне: оте підземелля, під стінами сидять огидні банькаті жаби, у ніші в стіні сидить баба Триндичка і сварить, що я не віддав годинник.

Зранку дядько став наді мною з пістолетом і листом. Тітка стояла поруч з дядьком і розпачливо дивилася на нас. Ми з Явою перезирнулися і глибоко-глибоко зітхнули. А тоді один одному надавали щиглів. Згодом ще й дядько додав кожному з нас від себе. На наших лобах росли величезні гулі. Ми розповіли про всі свої пригоди. Закінчили тим, що зараз по нас приїдуть, щоб вести на кінозйомку. У двері відразу й подзвонив асистент.

Дорогою у нас виникла ідея взяти з собою і Вальку, поки асистент забиратиме Максима Валер'яновича. Коли ми вже йшли з Валькою, побачили Будку. Валька розповіла, що Будці добре перепало. Ми з Явою ще й Будку прихопили, адже нам режисер сказав, щоб ми прихопили одного-двох хороших хлопців.

У кіностудії Максим Валер'янович відправився в павільйон, а ми – на озеро. У нас же різні фільми були. Лисий режисер Женя (Євген Михайлович) пояснив, що ми маємо робити. Наші гулі зашпаклювала жінка у білому халаті. Вальку перетворили на якусь безпритульну. Потім всіх нас позамурзували сажею. Одяг дали таки, що під руками розлазився.

Режисер розповів, що у фільмі зображено події 1905 року на Україні. Зміст епізоду такий: на кладці над річкою робітника-революціонера Артема наздоганяє жандарм, щоб затримати. Артем б'є жандарма, жандарм летить у воду… Артем тікає… Ми – у човні неподалік від кладки, рибалимо. Ми бачимо цю картину і радіємо. Ми кілька раз "раділи", поки режисеру сподобалося.

Почалася зйомка. Дубль перший… Ми раділи не так, як треба було. Жандармові довелося перевдягатися (бо ж падав у справжнє озеро, що спеціально було тут зроблене).

Дубль другий… Герой Артем раптом упав.

Дубль третій… Гілка перекривала Вальку.

Дубль четвертий… Ще раз! Жандарм не досить виразний.

Дубль п'ятий… У жандарма одклеївся один вус.

Дубль шостий… Нарешті! Здається, тепер все! Гаразд! Та режисер бачить на моїй руці… годинник. Де ви бачили, щоб діти бідняків до революції носили годинники! І раптом жандарм сказав мені віддати йому годинник. Я довго вдивлявся… Ні, не може бути. Не впізнаю у ньому того дядька. Всі кругом сміються. І Валька, бачу, вже сміється, і Будка, і Ява рота розтягує. Значить, це він-таки, він – наш незнайомець з тринадцятої квартири. Виявилось, що царя він грає теж у цьому фільмі: має дві ролі. Він сказав, що тоді на пляжі ми могли зайти до пляжної міліції і віддати годинник. Актор там навіть адресу свою залишив…

Згодом виявилось, що зйомка не може тривати далі, бо всі шість мундирів жандарма мокрі. Але оператор сказав, що годинника в кадрі не було, тож перезнімати не треба. Асистент, який приїздив до нас, вручив нам усім по три карбованці за зйомки. Оце здорово!

Олег Іванович (так називали нашого незнайомця з тринадцятої квартири) взяв таксі, і ми всі разом з Максимом Валер'яновичем поїхали в ресторан. Там ми бенкетували і замовляли все, що хотіли. А все те було таке смачне, що в нас три дні потім боліли животи…

* * *

…А через три дні, коли ми видужали, ми почали обережненько протринькувати