Марго Вольська - Як (не) закохатися в дракона. Академія Торенвес, Марго Вольська

Розділ восьмий

– Ваша Високосте, поясніть, будь ласка, чому ми їдемо до лорда Беллера, якщо він мене не запрошував, – це була вже сьома варіація питання від королівського кравця, яку він мені озвучив за одну коротку поїздку в кареті, і мені хотілось кусатися.

Невже так важко просто закрити рот і мовчки виконати те, що просить принцеса? Очевидно, так, дуже важко! Бо питань мені вже озвучили стільки, що хоч крізь землю провалися. Я б з задоволенням вирушила саме в такому напрямку і не мала нічого спільного ані з драконами, ані з кравцями, а що найголовніше, з Полом Девісом, але для такого видатного щастя треба було ще трохи попрацювати.

– Ми вдягатимемо не лорда Джеймса Беллера, – повідомила я.

– Його зятя?

Я уявила собі мелісиного кавалера в отих смішних королівських штанцях, потім живенько так зобразила в голові, що саме він скаже, коментуючи такий зовнішній вигляд, і тихенько захихотіла під ніс. Здається, кравець мої веселощі не поділяв, тому що кинув на мене підозріливий погляд та промовив:

– Ви щось задумали, Ваша Високосте. І це щось нехороше. Лишилось тільки дізнатись, нехороше для вас, для мене чи для держави.

– Нехороше для Пола Девіса, Роберте, – зітхнула я, звертаючись до чоловіка на ім’я. – Послухай! Ти вдягав мого батька, скільки я себе пам’ятаю, і завжди був вірним королівській родині… Скажи, чи ти вважаєш чесним, що мене, принцесу Альсорії, віддають заміж за маркіза Девіса?!

– Я кравець та не маю права обговорювати такі королівські рішення, – зазначив Роберт, – але, як на мене, Його Величність робить серйозну помилку, ставлячи на сімейство Девісів. По-перше, ці чоловіки геть не поважають інших, навіть самого короля. По-друге, завжди економлять тканину і просять здавати їм навіть обрізки. Працювати з ними абсолютно неможливо.

– Отож! А я маю з одним таким жити! Тож я хочу, Роберте, аби ти підготував гарне вбрання для чоловіка, що супроводжуватиме мене на балу замість Пола Девіса.

Роберт почесав підборіддя та поцікавився:

– Гарне чи традиційне?

Я лишила це питання без відповіді. Воно так і зависло у повітрі, але карета, на щастя, вже зупинилась просто біля дому Беллерів.

Батьки Меліси та Аліси проживали в середніх розмірів будинку, виділеному академією Торенвес. Багато містян вважали це житло вельми багатим. На фоні королівського палацу воно, звісно, було геть не таким розкішним, зате… Затишним. Я б воліла, аби моїм рідним домом був саме цей! Щоправда, Меліса останнім часом посварилась з батьками і казала, що її тато нічим не кращий за мого власного, але, як на мене, вона перебільшувала. Навряд чи простий викладач може перевершити цілого короля у рівні паскудства.

Зрештою, ми не надто детально обговорювали цю небезпечну тему між собою. Головне ж – те, що Аліса погодилась прийняти кравця у них вдома і навіть постаралась, аби тата цілу добу не було вдома, щось там облаштувала в самій академії. Я сподівалась, що вона не постраждає через свою самодіяльність, та, зрештою, Алісі завжди дозволяли досить багато.

Ми з Робертом вибрались з карети, він прихопив з собою магічну валізку та першим рушим до дверей. Першим же і постукав, аби принцеса, тобто я, не перенапружувалась. Я очікувала, що двері мені відчинить Аліса, та ні.

На порозі опинився Норберт.

– О, – всміхнувся він. – Принцеска! Проходьте, будинок Беллерів нині абсолютно пустий та чекає, доки мене мучитимуть мірками та різними цими вашими кравецькими приладдями…

Роберт першим переступив поріг. Я рушила за ним. Охорона, що оточувала карету, лишилась зовні. На щастя, дім Беллерів входив до списку місць, в яких мені дозволено знаходитись без прямого супроводу вартових, достатньо того, що вони розмістяться по периметру.

Така собі свобода, але вже й цього мені було достатньо. У принцес життя не таке щасливе, як комусь здається, але хоч якесь.

Роберт не став затягувати, одразу ж взявся до справи. Він потер руки та поцікавився у мене:

– Чи це є саме той юнак, якого я маю вдягнути?

– Так, – кивнула я. – Це Норберт, і він супроводжуватиме мене на цьогорічному балу.

– На свою бідну голову, – додав Норберт. – Попереджаю одразу, оті мерзенні колготи я надягати не буду, можете навіть не просити.

– Але ж традиції! – сплеснув руками кравець. – Крім того, юначе… У вас гарна фігура. Думаю, навіть колготи її не зіпсують. А в традиційному вбранні зручно танцювати традиційний танець…

Звістка про танець, здається, застала Норберта зненацька. Він примружився, зиркнув на мене та поцікавився дуже невдоволеним голосом:

– Танець? Тобто, ти серйозно вважаєш, що я ще й танцюватиму?

– Ти сам дав на це згоду і пообіцяв мені, – знизала плечима я. – Я думала, ти розумієш, що це передбачає як мінімум один традиційний танець.

– Принцеско, – закотив очі Норберт, геть не соромлячись Роберта, – мені здається, ти забагато хочеш за свою послугу.

– Я тебе врятувала! Ти знаєш, що могли б з тобою зробити поліцейські.

– Та нічого б у них не вийшло

– Хочеш перевірити?!

– Не смикайтесь, юначе, – перервав його Роберт. – Дайте мені нормально зняти мірки. І не сваріться з Її Високістю, це непристойно.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍