Міла Мур - В обіймах монстра, Міла Мур

Розділ 6

Дамір

Залишаю ванну кімнату, переступивши через двері, і швидко прямую сходами вниз. Голова тріщить, а рана не дає спокою. Кров витікає з-під пов'язки і цівкою тече до ліктя. 

Єдине бажання зараз — звернути комусь шию, а особливо — Віталіку. Цей мудак вважає, що мене можна обвести навколо пальця, але сильно помиляється. Коли дістану його, зроблю так, що просити буде вбити його.

Відчиняю кабінет і відразу йду до бару. Треба випити, інакше знову повернусь до цієї дівки і закінчу те, що розпочав! 

— Що це з тобою? — питає Спартак, який сидить за моїм робочим столом і курить цигарку.

— Я начебто казав не курити в моєму домі, — випалюю і п'ю віскі просто з пляшки. 

— Не люблю, коли ти такий, — хмикає друг і знову затягується. Випускає дим, а я дивлюсь на це і розумію, що алкоголь не допомагає. Йду до нього і забираю цигарку просто з рук. Затягуюсь — і… наче попускає. 

— Гей! — невдоволено кричить Спартак і підводиться на ноги. Наливає віскі у келих і робить ковток. — Це наша принцеса так тебе дістала, що ти наче з ланцюга зірвався?

— Вона мене дратує, — ціджу. — І нахуя я її врятував? 

Спартак розглядає мою пов'язку, що повністю просочилася кров'ю, і думає про щось. Чесно кажучи, у мене також є певні думки з приводу цієї Аліни і її татуся, але вони настільки божевільні, що не хочу озвучувати їх вголос. 

— Віталік ще той мудак, але щоб вбити власну доньку… — знову робить ковток друг і не зводить з мене погляду. — А що, коли все не так просто, га? 

— Думаєш, варто копнути глибше? — видихаю втомлено. 

— Для нас це не проблема, — знизує плечима Спартак. — Ця дівчина може стати ще тим сюрпризом для нас. Або навіть джекпотом. Ти, головне, друга свого в штанах тримай і не лякай її. 

— Відколи це ти став захисником бідних дівчаток? — фиркаю. 

— Принцеса мені подобається, — Спартак либиться, а я знову дратуюсь. — У неї гострий язик. 

— Я — спати. Втомився як собака! — не хочу його слухати, тому роблю ще ковток віскі і прямую до дверей. Зупиняюся практично в отворі, пригадавши одну важливу річ. — Виклич завтра майстра. Я двері у ванну кімнату виламав.

— Серйозно? — регоче друг. — Здається, наша гостя остаточно знесла тобі дах! Мені вже шкода принцесу! 

— Себе краще пошкодуй! Будеш багато базікати — відправлю на завдання у якийсь Задрипанськ! 

— Мовчу, босе! — Спартак піднімає руки вгору, ніби здається, але реготати не перестає.

Залишаю  його в кабінеті і знову піднімаюся на другий поверх. Зупиняюся біля ванної кімнати і дивлюсь на виламані двері. Аліни всередині немає. На частку секунду у мене з'являється бажання зайти до неї у кімнату і закінчити те, що розпочав, але бажання так різко зникає, як і з'явилося. 

Поки не дізнаюся, хто вона насправді, буду тримати дистанцію. Можливо, вона мені ще знадобиться, а трахнути можна буде згодом. Тепер її дім — це мій дім, і тікати їй нікуди. 

Самостійно накладаю нову пов'язку і нарешті лягаю на ліжко. Дивлюсь на темряву перед собою і думками знову повертаюся до цієї дівки. І чого мене так тягне до неї? Спартак також поплив, хоча ніжними почуттями ніколи не вирізнявся… 

Вона цікава? Мабуть. Незаймана? О, так! Я хочу бути першим? Однозначно! Я буду першим? Взагалі не питання! 

Кілька разів кліпаю очима, і в голові стає порожньо. Я знову думаю про неї… Хочу її до божевілля. У штанах стає тісно і спати я точно більше не буду. 

Різко сідаю і протираю обличчя руками. Треба їхати в клуб і зняти напругу. Негайно!

— Ти куди? — здивовано питає Спартак, коли розминаюся з ним у коридорі. 

— До Жанни! — гиркаю. 

— Приперло? — хмикає друг. — Можна з тобою?

— Обійдешся, — кидаю через плече. — Стережи свою принцесу. Ти сам сказав, що вона — наш джекпот.

— Це тільки моє припущення! — кричить з будинку. — Можливо, я помилився! 

А можливо, ні… 

— Їдемо! — даю наказ своїм хлопцям, і всі сідають в автомобілі. Перед тим, як сісти самому, щось тягне мене підняти погляд вгору. І коли роблю це, бачу Аліну. Вона стоїть на балконі і, в свою чергу, розглядає мене. 

Цікаво. Я-то думав, що вона забилася в куток і реве там, але ні… тримається. 

Хмикаю собі під ніс і сідаю в автомобіль. Бажання трахнути її нікуди не зникло. Саме тому доведеться обрати собі подругу для сексу з дівчат Жанни  і, трахаючи її, уявляти свою полонянку. 

 

Аліна

Спостерігаю за тим, як кортеж Воронова залишає подвір'я, і навіть дихати можу спокійно. Дамір — справжній монстр. Я навіть подумати не могла, що він здатен на такі речі. Дикий звір… монстр у людській подобі! Взагалі не розумію, як він може з вогнепальним пораненням ще кудись їхати. 

Повертаюся у кімнату і сідаю на ліжко. Відчуття якісь неоднозначні. Боюсь залишати ці стіни, але ховатися тут постійно — не вихід. Розумію, що Воронов ще сам не знає, що тепер зі мною робити. І поки він думає, я в небезпеці, тому що кожної миті він може повторити те, що було у ванній кімнаті. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍