Ієн Макьюен - Спокута

пам'яті, окрім трьох дійових осіб і спогадів, які накладались один на інший. Правда стала примарною, як вигадка. Побачивши все як є, прийнявши це, усвідомивши, як саме треба виконати поставлене завдання, Брайоні більше не засуджувала сестру за приголомшливу поведінку — вона-бо роздягнулася серед білого дня, просто біля будинку. Потім сцену можна змінити — написати з погляду Сесилії, відтак — з погляду Роббі. Але ще рано починати. У Брайоні переважило відчуття обов'язку, її прагнення порядку: спочатку треба завершити те, ініціатором чого вона стала: репетицію слід продовжити, прибуде Леон, та й удома чекають на виставу. Їй треба ще раз спуститися до пральні, щоб простежити, чи скінчилося випробування Джексона. Оповідання може почекати, доки вона не звільниться.

Чотири

Лише пізно ввечері Сесилія вирішила, що ремонт вази нарешті завершено. Постраждалий предмет увесь день прогрівався у бібліотеці на осонні, на підвіконні — там, де вікна виходили на південь, і тепер на глазурі було видно лише три чіткі лінії, які зливалися, мов річки на карті,— от і все. Ніхто в житті не дізнається. Коли Сесилія перетинала бібліотеку, обіруч тримаючи вазу, то їй здалося, що чутно тупотіння босих ніг по кахлях у передпокої, за дверима бібліотеки. Минуло вже багато годин відтоді, коли Сесилія свідомо примусила себе не думати про Роббі Тернера, і тепер її обурило, що він заявився до будинку, та ще й знову без шкарпеток. Вона вийшла в коридор, цього разу налаштована зустріти опором його зухвалість чи кпини, але натомість побачила свою сестру, яка явно вскочила в халепу. Повіки у дівчинки напухли й почервоніли, і вона стискала нижню губу вказівним і великим пальцями — давня ознака того, що Брайоні от-от серйозно розплачеться.

— Люба моя! Що сталося?

Насправді очі у Брайоні були сухі; мигцем глянувши на вазу, вона обійшла її та попрямувала туди, де стояв мольберт з прикріпленою на нього афішею — назва вистави була розмальована весело й різнобарвно, як у Шагала, зображені епізоди дійства: засмучені, заплакані батьки махають героїні на прощання; верхова прогулянка узбережжям у місячному сяйві; героїня у ліжку; весілля. Брайоні зупинилася перед мольбертом, а потім із силою відірвала по діагоналі величезний шмат афіші й дозволила йому впасти долу. Поставивши вазу, Сесилія кинулася до сестри, опустилася навколішки, щоб підібрати шматок паперу, який топтала Брайоні. Це вже не вперше вона рятувала сестру від самоспалення.

— Сестричко моя маленька. Це все через кузенів?

Вона хотіла заспокоїти сестру — завжди любила голубити крихітку. Коли та була ще зовсім маленька, їй часто снилися кошмари — вночі вона прокидалася з криком, і Сесилія йшла до сестриної кімнати й будила Брайоні. «Прокинься,— зазвичай шепотіла вона.— Це лише сон. Прокинься». А тоді брала сестричку до себе в ліжко. Їй захотілося обійняти Брайоні за плечі, але та перестала смикати губу й відійшла до дверей, узялася за латунну ручку у формі левової голови, відполіровану сьогодні місіс Тернер.

— Кузени ідіоти. Але не лише це. Це...— вона змовкла, сумніваючись, чи варто довіряти сестрі своє нещодавнє одкровення.

Сесилія розгладжувала зім'ятий нерівний трикутник паперу й міркувала, як змінюється її молодша сестра. Краще було б, якби Брайоні розплакалася, дозволила відвести себе до вітальні, усадовити на шовкову кушетку і втішити. Пестощі, погладжування й заспокійливі слова допомогли б Сесилії забути про суперечливі почуття, які переповнювали її сьогодні. Якщо лагідно поговорити про проблеми Брайоні, це поверне їй самовладання. Однак молодша сестра вирішила пережити своє нещастя на самоті. Розвернулася спиною і вже ширше відчиняла вхідні двері.

— Та що сталося? — Сесилія відчула запобігання у власному голосі.

За спиною у сестри, далеко за озером, де дорога, петляючи через парк, звужувалась і зливалася з обрієм, з'явилася крихітна цятка, що здавалася безформною у мареві розжареного повітря, і то зростала, то мерехтіла, а то, здавалося, щезала. Певно, це Гардмен, який казав, що вже застарий, щоб учитися водити машину, везе гостей у ресорній двоколці.

Брайоні передумала й обізвалася до сестри.

— Усе це помилка. Це неправильний...— вона ковтнула і глянула вбік — це був сигнал, як відчула Сесилія, що зараз пролунає навмання вихоплене зі словника слово.— Це не той жанр! — Брайоні вимовила це, як їй здавалося, з французьким прононсом, майже не ворушачи язиком при артикулюванні «р».

— Жан? — перепитала Сесилія.— Про що це ти?

Але Брайоні м'якими білими ніжками вже прошкандибала геть по розпеченому як жар гравію.

Сесилія пішла на кухню, щоб наповнити вазу, а відтак занесла її до себе у спальню, де вийняла з умивальника квіти. Опустивши їх у вазу, вона помітила: букет черговий раз відмовився набути того начебто природного безладдя, якого вона прагнула, і натомість у воді став неприродно вишуканим: високі стебла рівномірно розподілилися довкруж обідка вази. Сесилія вийняла квіти й знову вкинула у вазу: вони впали, створивши іншу охайну композицію. Навряд чи це мало значення. Важко було уявити, щоб цей містер Маршалл почав нарікати, нібито квіти біля його ліжка надто симетричні. Вона занесла вазу на другий поверх і, здолавши рипучий коридор, зайшла до приміщення, відомого як «кімната тітоньки Венери», і поставила вазу на комод, біля ліжка з балдахіном, нарешті виконавши маленьке доручення, яке мати дала їй уранці, вісім годин тому.

Проте вона не одразу пішла, бо в цій кімнаті було приємно: простір тут не захаращений особистими речами,— насправді, якщо не рахувати кімнатки Брайоні, це єдиний охайний куточок у домі. А тепер тут було ще й прохолодно, бо сонце вже обігнуло будинок. Всі шухляди порожні, жодна гола поверхня не позначена відбитками пальців. Простирадла під ситцевим укривалом накрохмалені й чисті. Сесилія відчула імпульс ковзнути рукою під укривало і помацати білизну, але втрималась і пройшла далі до кімнати, призначеної для містера Маршалла. Біля узголів'я, увінчаного балдахіном, стояла чиппендельська канапа — така гладенька, що сісти на неї означало б осквернити чистоту. Повітря пахло воском, а у медовому освітленні блискуча гладінь меблів, здається, пульсувала і дихала. При наближенні ракурс змінився: зображені на віку старовинної скрині для посагу фігурки бенкетників, здавалося, крутяться у танцювальних па. Мабуть, уранці тут пройшлася місіс Тернер. Сесилія відкинула асоціацію з Роббі. Це було свого роду зазіханням на простір майбутнього мешканця цієї кімнати: гість уже за кількасот ярдів від будинку.

Стоячи біля підвіконня, вона помітила, що Брайоні перетнула місток на озері та, здолавши трав'янистий берег, починає зникати в гущавині дерев, які оточують храм на острові. А далі Сесилія