Євгеній Павлович Литвак - Епоха слави і надії, Євгеній Павлович Литвак

– Було б дивовижно жити в світі, в якому смерть стане необов'язковою, – нарешті вирішив прийняти участь у дискусії і Лангре. – Зараз замислиться кожен без виключення засуджений до страти, хоча більшість з них не зробили нічого такого, щоб заслужити подібне. Смерть – занадто жорстке покарання. Коли живеш, знаючи, що в тебе немає вибору, адже все одно рано чи пізно доведеться зустрітися з Кістлявою. А тепер, повернемося до справи, – ляснув у долоні Лангре. – Що скажеш, Стажер? Є якісь думки?

Стефан, що утнувся в телефон, помовчав пару секунд, і став швидко водити пальцями по сенсорному екрану та бігати очима по чорних рядках.

– Харон – персонаж з грецької міфології! – Вигукнув він, радіючи, що так швидко знайшов в пошуковій системі потрібне йому слово. – Він перевозить душі померлих через річку Стикс в Підземеллі Царства Мертвих. Виходить, той, хто залишив записку, вважає себе кимось на зразок перевізника душ? – Питально зігнув брову Стажер. – А в вас з'явилися припущення?

– Відчуваєш запах фарби? – Лангре повів носом, ніби принюхуючись. – Картинам не більше року, а запах фарби занадто різкий. Послання написав Алекс Крамер і нам треба його знайти.

– Щодо запаху згоден, але ось стосовно записки… – Стажер з сумнівом похитав головою. – З чого ви взяли, що її залишив саме Крамер?

Лангре перевернув картину, на зворотному боці якої, виразно виднівся підпис : "Алекс Крамер, 2019 рік".

– Треба ж, – здивовано округлив очі Стефан, вражаючись тому, як легко може розмотуватися клубок, якщо тільки трохи уважніше придивитися до деталей. – Почерк співпадає з тим, що в листі. І рік підходить.

Поки Стажер старанно шукав адресу художника, Лангре зробив пару останніх ковтків вже захололої кави і продовжив оглядати номер. Цього разу не в пошуках доказів, а з чистої цікавості подивитися, як живуть заможні люди. Люкс надто вражав своєю пишністю і зручністю. Здавалося, що тут було все для комфортного існування. Навіть халати, і ті на вигляд були м'якими, сліпуче-білосніжними, з емблемою готелю на грудях. В готелях, в яких доводилося зупинятися Лангре, халатів не видавали.

– В одному тільки Парижі офіційно зареєстровано одинадцять Алексів Крамерів, – сховавши телефон в кишеню, відрапортував Стажер. – Найбільше під опис підходить Крамер, який мешкає в промисловому районі. Звідси доїдемо за двадцять хвилин.

– Що ж, тоді поїхали, – кивнув Лангре. – Не втрачатимемо час.

Вийшовши з готелю, Лангре викинув в урну порожній зім'ятий стаканчик і, користуючись можливістю, швидким рухом підпалив цигарку. Він з насолодою затягнувся і мерзлякувато перекрутив плечима. Все ж на дворі стояла, хоч і м'яка, але осінь. Її пожежа поступово охоплювала все більше і більше дерев, з яких обгорілими вогнями опадало сухе листя. Лангре закинув голову вгору, гадаючи, чи буде сьогодні дощ. Тим часом паркувальник встиг підігнати машину Стажера – зовсім новенький "Рено".

Опустившись на пасажирське сидіння, Лангре відмітив, що в салоні, як і раніше пахне шкірою і свіжістю – саме цим поєднанням запахів, властиві нові автомобілі. Машину з такою комплектацією, явно недешеву, навряд чи подарували Стажерові за успішне закінчення академії. Швидше молодик, як і багато його однолітків, хотів покрасуватися і купив тачку в кредит. Втім, сам Лангре був більш ніж дорослою людиною, тому розсудливо залишив свої думки при собі.

– Щоб стати хорошим поліцейським, одного таланту мало, але і без нього нікуди, – м'яко рушивши з місця, заговорив Стефан. – Нас вчили, що "результат понад усе". Відділу потрібні показники, так який сенс тягнути з чотирнадцятою формою?

– Показники, Стажер, це лише цифри, так само, як і твої оцінки в атестаті, – гмикнув Лангре. – А ось совість допомагає людині не лише протистояти смертоносним силам природи, але і взаємодіяти з іншими людьми.

– Як вважаєте, совість це щось природжене, чи все ж результат виховання? – Вправно лавіруючи по вуличках міста, запитав Стефан.

– Природженими є безумовні рефлекси, – постукуючи пальцями по панелі, відгукнувся Лангре. – А сам характер і його якості залежать від виховання. Саме виховання визначає, чи буде людина успішною, порядною і щасливою. Від нього залежить, наскільки довго вона проживе і яким буде її життя – радісним, злим, заздрісним або щедрим.

– В кожного з нас є свої обмежувальні рамки. І якщо більшість не піде на вбивство або пряму крадіжку, то з іншими внутрішніми заборонами справи йдуть набагато більш розмито. Хтось вважає злом цигарки, хтось – кредити, – Стажер вправно відкинувся на спинку сидіння, почуваючи себе впевнено за кермом свого автомобіля, – чи можна сподіватися на те, що злочинець зробить помилку?

– Багатьом злочинцям заважає саме те, що вони діють інстинктивно, – відповів Лангре. – Не плануючи свої злочини, вони часто помиляються в дрібницях і у результаті легко попадаються.

– За наявності підозрюваного, що ви перевіряєте насамперед? – не відриваючи погляду від дороги, запитав Стажер.

– Його будинок. В випадку щонайменшої підозри, поліція відразу ж береться обшукувати місце проживання гіпотетичного злочинця. З ордером, зрозуміло, – незадоволено крякнув Лангре. Мабуть, отримання заповітного ордера порядком набило йому оскому за десятки років служби.

– На чому зазвичай попадаються злочинці початківці ? – Зупинившись на світлофорі, Стажер з цікавістю покосився на свого наставника.

– Їх бажання похвалитися частенько грає проти них же, – Лангре похитав головою. – Вони частенько вибовкують свою страшну таємницю. Розповідають, як вправно провернули аферу, підчистили докази і взагалі обвели всіх навколо пальця. В будь – якому випадку, Стажер, – Лангре подивився на Стефана важким пронизливим поглядом, – запам'ятай ось що: чоловік відповідає образу мужнього, жінка – жіночного, а людина – людяного. Відповідай, раз називаєш себе чоловіком і людиною. І ще одне: – Поводься так, ніби довіряєш людям, але ніколи не роби цього насправді.

Глава 4

Ніколас звичним жестом наїжачив волосся, трохи постояв біля невеликого фонтанчика навпроти входу в будівлю, знову вдихаючи в себе жвавий ритм Лондона. І в піднесеному настрої розмашистим кроком підійшов до скляних дверей висотки, де на одному з поверхів знаходився знімальний майданчик популярного в Лондоні каналу новин. Раз в дві неділі телестудія запрошувала відомих людей для участі в програмі, покликанням якої було притягнути увагу громадськості до проблем світового масштабу.

В минулих випусках зачіпали теми митних союзів, втеч з в'язниць суворого режиму і торгівлі наркотиками. В цій передачі Ніколасу подобалися сміливість, навіть деяка зухвалість ведучих і експертів, їх свобода слова. Ніхто не заважав висловлювати істинні думки, не було сценаріїв. Одже, якщо в ефірі за спинами експертів маячить охорона, готова в будь – який момент "підкоригувати сюжет", ніякої правди в