Станіслав Лем - Непереможний, Станіслав Лем

кожен із нападів слабкості стримував усією силою волі. Йому здавалося, що це кошмарний, неймовірний сон. Однак обличчя навколишніх людей переконували його у правдивості всього, що бачив. На «Непереможний» послали короткі радіограми. Частина експедиції залишилася біля покинутого «Кондора», щоб навести всередині сякий-такий лад. Але попередньо Роган наказав докладно сфотографувати усі приміщення корабля і скласти детальні описи стану, в якому його знайшли.

Поверталися з Баллміном і Ґаарбом, одним із біофізиків; транспортером керував Ярґ. Його широке, зазвичай усміхнене обличчя, ніби зменшилось і потемніло. Багатотонна машина рухалася ривками, такими незвичними порівняно із завжди плавною їздою досвідченого водія, петляла між дюнами, викидаючи обабіч величезні фонтани піску. Перед ними сунув енергобот без людей, забезпечуючи силову охорону. Вони весь час мовчали; кожен думав про своє. Роган майже боявся зустрічі з астрогатором, бо не знав, що, власне, йому сказати. Одне з найжахливіших, мабуть, через особливу безглуздість, шалених відкриттів він залишив для себе. У ванній кімнаті восьмої палуби Роган знайшов шматки мила з виразними слідами людських зубів. Але ж там не могло бути голоду; склади заповнювали майже непочаті запаси продовольства; навіть молоко у холодильниках збереглось ідеально. На середині дороги вони отримали радіосигнали від якоїсь невеликої автоматичної машини, котра мчала до них, залишаючи за собою стовп куряви. Вони пригальмували, тоді й та машина зупинилась. У ній їхало двоє людей: уже немолодий технік Маґдов і нейрофізіолог Сакс. Роган вимкнув поле, і вони змогли порозмовляти. Уже після Роганового від’їзду в гібернаторі «Кондора» виявили заморожене людське тіло. Цю людину, ймовірно, ще можна було оживити; тому Сакс віз усю потрібну апаратуру з «Непереможного». Роган вирішив їхати за Саксом, мотивуючи це тим, що машина вченого не мала силового поля. Насправді ж він був радий відтягнути розмову з Горпахом. Отож вони розвернулись і, збурюючи пісок, помчали назад.

Навколо «Кондора» панував жвавий рух. Із дюн видобували усе нові предмети. Окремо, під білими плахтами, лежали рядком останки, їх було вже понад двадцять. Трап увімкнули, навіть стаціонарний реактор «Кондора» вже давав струм, їх зауважили здалеку за здійнятою курявою і відкрили прохід крізь силове поле. На місці вже був лікар, низенький доктор Ниґрен, але без помічника він навіть не хотів докладно обстежити знайденого у гібернаторі. Роган, використовуючи свій привілей, — адже він представляв тут самого командира — подався з обома лікарями на борт; порозбиване начиння, яке за його попереднього перебування унеможливлювало навіть наближення до дверей гібернатора, за цей час прибрали. Термометри показували мінус сімнадцять градусів. Обоє лікарів порозумілися без слів, одним поглядом, але Роган знав про гібернацію лише стільки, що температура, як на повну смерть, після котрої можливе оживлення, є надто високою, натомість занизькою для гіпотермічного сну. Не виглядало на те, аби людина в гібернаторі була спеціально приготована до існування у відповідно створених умовах, а радше опинилася тут випадково так само незрозумілим та безглуздим чином, як і все інше, що трапилося на «Кондорі». І справді, коли вони вже одягнули термостатичні скафандри, відкрутили вентилі й відхилили тяжкий люк, то побачили розпростерте на підлозі й одягнуте лише в білизну тіло людини, яка лежала долілиць. Роган допоміг лікарям перенести чоловіка на малий м’який стіл під трьома безтіньовими лампами. Це, власне, був не операційний стіл, а тапчан для дрібних процедур, які часом слід було виконувати у гібернаторі. Роган боявся глянути на обличчя того чоловіка, бо знав багатьох людей «Кондора». Але цей був йому незнайомим. Якби не крижаний холод і твердість його тіла, можна було б подумати, що знайдений спить. Повіки в нього були опущені, у сухій і герметичній каюті шкіра навіть не втратила природного кольору, хіба що була бліда. Але тканини під нею були наповнені мікроскопічними кристаликами криги. Обоє лікарів, нічого не кажучи, удруге порозумілися поглядом. Потім почали готувати інструменти. Роган сів на одному з порожніх ліжок, яких тут було два довгих ряди. Усі — як слід застелені, в гібернаторі панував досконалий, нормальний лад. Кілька разів дзенькнули інструменти, лікарі пошепталися, нарешті Сакс сказав, відходячи від столу:

— Нічого не вдасться удіяти.

— Він неживий, — радше зробив із його слів єдиний можливий висновок, аніж запитав Роган.

Ниґрен тим часом підійшов до табло кондиціонера. За мить у повітрі війнуло теплом. Роган устав, щоб вийти, коли побачив, що Сакс повертається до столу. Він підняв з підлоги невелику чорну торбу, відкрив її і дістав апарат, про який Роган уже не раз чув, але якого при ньому досі не використовували. Сакс надзвичайно спокійними рухами педантично розмотував клубки дротів, що закінчувалися пласкими електродами. Приклавши шестеро закінчень до голови померлого, він закріпив їх еластичною стрічкою. Присівши, витягнув із торби три пари навушників. Одягнув одну на вуха й, усе ще схилившись, покрутив унизу регулятори апарата. Його обличчя із заплющеними очима було дивовижно зосередженим. Несподівано брови зійшлися докупи, він іще нижче нахилився, притримав рукою регулятор, після чого різко скинув навушники.

— Колего Ниґрен, — мовив якимось дивним голосом. Низенький лікар узяв від нього стетоскоп.

— Що?.. — майже не дихаючи, тремтячими вустами прошепотів Роган.

Апарат називався «труномийкою», принаймні на бортовому жаргоні. У померлого, який відійшов на той світ недавно, або коли тіло, як у цьому випадку, не розклалося через низьку температуру, можна було «підслухати мозок», точніше, те, що становило останній проблиск свідомості. Апарат посилав електричні імпульси у глиб черепа; вони йшли шляхом найменшого опору — тобто тими нервовими волокнами, що творили функціональну цілість у період перед смертю. Результати ніколи не були певними, але подейкували, що кілька разів таким чином вдалося здобути надзвичайно важливу інформацію. За обставин, подібних до нинішніх, коли так багато залежало від бодай часткового відкриття таємниці, що ховала трагедію «Кондора», застосування «труномийки» було конечністю. Роган уже здогадався, що невролог зовсім не розраховував оживити померлого чоловіка і приїхав, власне, лише для того, аби почути, що йому перекаже його мозок. Він стояв нерухомо, відчуваючи дивну сухість уст і тяжкі удари серця, коли Сакс подав йому другу пару навушників. Якби не простота та природність цього жесту, Роган не зважився б їх одягнути. Але зробив це під спокійним, темним поглядом Сакса, який стояв на одному коліні біля апарата, дрібними рухами посуваючи регулятор підсилювача.

Спочатку не було чути нічого, крім шуму струмів, і це він сприйняв з полегшенням, оскільки не хотів нічого почути. Він волів би, навіть не усвідомлюючи цього, щоб мозок незнайомого йому чоловіка був німий, мов камінь. Сакс, підводячися з підлоги, поправив у