Артур Чарльз Кларк - 2061: Третя одіссея, Артур Чарльз Кларк

в той момент вступила «мідь»[21], так що ніхто нічого й не помітив, крім нещасного виконавця, що грав на тій самій тубі[22], в яку наблювали. Наступного дня він продав свій інструмент.

— Та ти щойно вигадав це!

— Авжеж. Та все ж переказуй старому пройді мої найщиріші вітання та запитай у нього, чи пам’ятає він той вечір, який ми провели у Відні?.. А хто ще з вами на борту?

— А я от чув нехороший поголос про рекрутерів, які у ваш екіпаж вербують людей обманом чи примусом, — задумливо промовив Джеррі.

— Той поголос — несусвітнє перебільшення, можу тебе запевнити. Усіх нас дібрав сер Лоренс особисто — за інтелект, тямущість, привабливість, харизму або ж іще за якусь позитивну чи корисну рису.

— Тобто не як «гарматне м’ясо», на один раз? А що в разі загибелі?

— Ну, якщо про це зайшла мова — нам усім довелося підписати один дещо принизливий юридичний документ, який обмежує наші права та звільняє «Космічні лінії Цунґа» від будь-якої можливої відповідальності. І, звісно ж, у тій їхній теці з документами є також і примірник, який підписав я.

— А чи є в нас шанс отримати якусь компенсацію за тебе, коли що? — з надією запитав Джордж.

— Ні, мої адвокати кажуть, що ту угоду обійти неможливо. Згідно з нею, Цунґ бере на себе зобов’язання лише доправити мене до комети Галлея та назад, забезпечити їжею, водою, повітрям і каютою «з виглядом на море», так би мовити.

— А що за це?

— Після повернення я мушу якнайкраще розрекламувати майбутні такі подорожі, з’явитися кілька разів на телебаченні, написати кілька статей — це цілком прийнятно за таку можливість, яка випадає раз за все життя. А-а, от іще: у дорозі я також маю розважати своїх колег-пасажирів, а вони — мене.

— Як? Піснями й танцями?

— Ну-у, я сподіваюся помучити нещасних слухачів вибраними місцями зі своїх спогадів. Проте не думаю, що мені вдасться скласти справжню конкуренцію професіоналам. Приміром, чи відомо вам, що на борту буде сама Іва Мерлін?

— Що-о? Як вони її вмовили полишити свою монастирську келію на Парк-авеню?

— Та їй, напевне, вже років сто, і… ой, вибач, Гею.

— Їй десь сімдесят, плюс-мінус п’ять.

— Який там мінус! Я був іще малюком, коли на екрани вийшов «Наполеон»!

По цих словах повисла довга пауза, бо вся трійця враз поринула в спогади, пов’язані з тим знаменитим фільмом. Хоча деякі критики і вважали найкращою її роллю роль Скарлетт О’Гари[23], але для широкої громадськості Іва Мерлін (уроджена Івлін Майлз, яка з’явилася на світ у Кардіффі, що в Південному Уельсі) і досі ототожнювалася переважно з Жозефіною[24]. Тоді, майже пів століття тому, той суперечливий епічний кінофільм на історичну тему, який зняв Дейвід Ґріффін, привів був французів просто у захват і вельми розлютив англійців, хоча тепер обидві сторони беззаперечно визнавали, що в той час режисер усе-таки дозволив своїй артистичній натурі доволі легковажно обійтися з історичною правдою, а особливо в разючих кінцевих кадрах зі сценою коронації імператора у Вестмінстерському абатстві[25].

— Це неймовірна удача для сера Лоренса, — задумливо промовив Джордж.

— Гадаю, за це слід похвалити й мене. Її батько був астроном і свого часу встиг попрацювати на мене, а вона завжди дуже цікавилася наукою. Тож я і зробив кілька відеодзвінків.

Гейвуд Флойд не вважав за потрібне додати, що він, як і значна частина представників роду людського, був закохався в Іву відразу ж, як на кіноекрани вийшов римейк «Звіяних вітром».

— Звісно ж, — продовжив він, — сер Лоренс був у захваті. Щоправда, спершу мені довелося його переконувати, що її інтерес до астрономії зовсім не дилетантський — інакше під час подорожі вона не знайде спільної мови з іншими пасажирами та членами екіпажу, а це буде катастрофа.

— І це мені нагадує, що… — озвався Джордж, дістаючи невеличкий пакунок, який він не дуже вдало ховав досі за спиною, — у нас тут для тебе є один малесенький подаруночок.

— Чи можу я його відкрити прямо зараз?

— Гадаєш, хай відкриває? — схвильовано запитав Джеррі в Джорджа.

— Ну, тоді обов’язково відкрию, — заявив Флойд, розв’язуючи яскраву зелену стрічку та розгортаючи папір.

Усередині в красивій рамці була репродукція картини. Хоча Флойд і не дуже знався на мистецтві, він пригадав, що бачив її й раніше. І, дійсно, хто ж таке забуде?

На ній був зображений імпровізований, збитий із того, що опинилося під рукою, пліт, який немилосердно підкидало на морських хвилях, а на ньому було повно напівголих людей, що рятувалися після кораблетрощі. Дехто з них, майже без ознак життя, готувався вже постати перед Творцем, а хтось відчайдушно махав якомусь судну десь на горизонті. Нижче був підпис:

ПЛІТ «МЕДУЗИ»

(Теодор Жеріко, 1791–1824)

А ще нижче красувалася приписка Джорджа та Джеррі: «Добратися туди — це тільки половина розваги». (Мовляв, не забудь потім, Флойде, добратися й назад.)

— Ви — просто пара справжнісіньких бестій! Як же я вас люблю! — схвильовано проказав Флойд, обнімаючи їх. І цієї миті на клавіатурі в Арчі жваво заблищала кнопка з написом «УВАГА» — час було йти.

Тиша, в якій його друзі залишили каюту, пролунала красномовніше за слова. І Гейвуд Флойд востаннє окинув оком це тісне приміщення, що майже половину його життя було для нього цілим Усесвітом.

Раптом він пригадав, як закінчується той вірш:

«Я жив щасливо і щасливо вмру».

Розділ 8. Зоряний флот

Сера Лоренса Цунґа не можна було назвати сентиментальною людиною. Він був надто великий космополіт, щоб серйозно сприймати патріотизм, хоча ще студентом останнього курсу якийсь час, зовсім недовго, і носив штучну, стилізовану під традиційну китайську, чоловічу кіску, як то було популярно за часів Третьої культурної революції. Проте реконструкція катастрофи «Цяня», яку Лоренс побачив у планетарії, зворушила його до глибини душі та спонукала перенаправити значну частину свого надзвичайно потужного впливу й енергії на космос.

Невдовзі він уже подорожував у вихідні дні на Місяць, а також призначив свого сина Чарлза (того, що коштував йому тридцять два мільйони солів) віцепрезидентом «Цунґ естрофрейт». Новостворена корпорація мала тільки дві невеликі ракети, які в чистому вигляді (без палива, пасажирів та будь-якого іншого вантажу) важили менше ніж тисячу тонн, запускалися спеціальною катапультою та мали прямоточні повітряно-реактивні двигуни, що працювали на водні. Уже скоро вони застаріють, але доти за їхньою допомогою Чарлз устигне накопичити певний досвід, що — як від початку був глибоко переконаний сер Лоренс — стане просто необхідним у наступні десятиліття. Космічна