Ларрі Трамблі - Другий чоловік, Ларрі Трамблі

— Дозволити тобі вчитися означало б згаяти час, ти знаєш це не гірше від мене. Де б ти тепер працював? Ніде! Хіба що хочеш чистити туалети чи мити собак. Я пам’ятаю, коли була дитиною, по вулицях іще ходили чоловіки з відкритими обличчями. Ти ж знаєш, твій дід працював помічником у кабінеті адвокатес. Я навіть знала чоловіка, який був практикуючим лікарем. Але це все в минулому. Сину, повір, усе, що я зробила для тебе, було з любові.

— Краще б ти виявляла більше справедливості і менше любові.

— Ти щойно розказував мені, що ти щасливий у шлюбі, що твоє життя заповнене маленькими радощами. Ти без упину нам усе розмальовував. То на що ти скаржишся? Запевняю, з-поміж нас усіх саме тобі живеться найкраще. Ти одружився із заможною жінкою, навіть дуже заможною, тобі нема про що турбуватися. Тож не треба мені тут показувати свої ревнощі щодо сестри. Як би там не було, хіба ти можеш щось змінити?

— Я починаю розуміти, куди пішли гроші за моє одруження. Ви брехали мені, ніякого боргу ніколи не було.

— Ти б ніколи не погодився одружитися з тією жінкою, якби ми сказали тобі правду. Тобі варто дякувати мені, а не зображати жертву. Твоїй сестрі були потрібні ті гроші, а для тебе цей шлюб — найкраща можливість влаштуватися в житті. Я зробила все можливе, щоб одного дня ти став... бездоганним чоловіком.

— Що ти маєш на увазі під отим «бездоганним»?

— Чоловіком чесним і чистим.

— Чистим?

— Так, чистим! Та бачу, що найщиріші зусилля не завжди приносять плоди. Думаєш, я не розгледіла, щò ти намагаєшся сховати від мене, відколи зайшов сюди? Ти не змінився, сину. Навіть після одруження ти не змінився. Що тебе так збурило? Та, яка привезла тебе сюди? У мене був час роздивитися її через вікно. Гарна жінка. Бачиш, ти клеїш із себе жертву, кричиш, звинувачуєш нас, та лише з’являється найменша нагода, і ти продовжуєш свої брудні ігри. Мені соромно за тебе. Йди у ванну кімнату і спробуй трохи очистити себе, перш ніж повернутися до дружини.

Самюель не може довше залишатись у цьому будинку й іде чекати на вулицю, поки за ним приїде авто. Коли відкриває дверцята, то не обертається, щоб кинути останній погляд на вікна вітальні. Та знає, що мати з-за вицвілих штор шпигує за кожним його рухом. Він і досі чує, як вона кидає йому в обличчя «брудні ігри».

Розлюченому на батьків за їхню зраду, роздратованому невдалими відвідинами, які уявлялися зовсім інакше, сп’янілому від бажання помсти, йому здається, ніби його борода, жадібна й пульсуюча, от-от захопить увесь простір в машині. Настільки сильна спокуса — а йому зовсім не соромно. Від його волосся йдуть різкі еманації, провісники чорної хтивості, він сам їх відчуває. В кабіні повисає напруга. Дівчина кидає злякані погляди у дзеркало заднього огляду. Вона нервується. У Самюеля пересихає в горлі. Довга шия водійки видається йому ще привабливішою. Кінчиком язика він облизує губи, нагинається, щоб вдихнути запах її парфумів, гострий і солодкий водночас. Єдине, чого він не наважується робити, так це говорити, сказати їй свіжими й легкими словами, що вона заворожує його. Вона б могла просто зупинитися десь за містом, у гущавині високих трав, він віддасть їй своє тіло, вона зробить з нього найпалкішого коханця, вони розлучаться, забираючи із собою велике мовчання, мовчання звабливе, що колошкатиме їхні сни найближчими ночами, щоб вони могли протриматися до наступного разу, бо точно знайдуть можливість кинутися в обійми одне одного під покровом доброзичливого дерева, яке захищатиме їх від світу і його даремної жорстокості. Машина раптово гальмує, розриваючи нитку його німих фраз. Водійка обертається до нього, дивиться прямо в очі. Йому здається, що вона почула його думки, що збирається відповісти на них. Бажання збурилося в його тілі, і настільки п’янке, що вона різко загальмувала, ледве не спричинивши аварію. Побачивши в її погляді ніж, що блищить на сонці, він швидко тверезіє. Ненависть, у її очах лише ненависть. Вона плює йому в обличчя, швидко обертається, різко заводить двигун, ніби хоче хутчіше з ним покінчити. Чим швидше вони доїдуть, тим швидше вона викине його з машини. Він витирає плювок і ховає бороду.

Й одразу дивиться на її шию, таку довгу й ніжну, яку він із задоволенням стиснув би.

Удар дзьобом

У нього з’явилася звичка після кохання з’їдати кусень хліба, змащений медом. Однієї ночі, коли заходить на кухню, бачить, що з нерозлучниками щось не те. Він чує сильний стукіт, за яким слідує хрипкий писк. Підходить до клітки, піднімає синю бавовняну накидку, якою її накривають на ніч. Самець напав на самку. Ударами дзьоба спромігся відділити її голову від тулуба. Він налітає на неї, б’ючи крилами, намагається розклювати, наче яйце.

Самюель жахнувся цьому видовищу чистого безумства. Він піднімається на другий поверх і будить Мосьє. Той, бідний, не розуміє, що сталося. Самюель тягне його на кухню, аби той став свідком кривавого дійства, що ніяк не закінчиться. Звинувачує Мосьє в тому, що саме він зі своєю манією спрямовувати на них свій убивчий видих, спричинив помутніння у пташиних головах. Мосьє протестує. Він не робив нічого поганого, Самюель наполягає, ображає, вимагає припинити бійню. Мадам, розбуджена їхніми криками, теж підводиться. Вона відчиняє клітку, хапає папугу-самця й відкручує йому голову.

— Не розумію. Він був добрішим із них двох.

Вона зачиняється у себе в кімнаті й плаче протягом двох днів.

Після смерті нерозлучників в домі все змінилося. Щось зламалося, чого не можна полагодити. Самюель вважає винуватцем Мосьє. Він постійно коментує його розміри, його неприродну поведінку, його неприємний запах. Принижує, нагадуючи про його неспроможність. Він перестав бути чоловіком, відколи ніщо не підіймається поміж його ніг. Непотрібний тягар і паразит, ось ким він став.

Увечері, у їхній спільній спальні, Самюель погрожує задушити його вві сні подушкою. Ні, він такого не зробить, але сподівається побачити жах в очах Мосьє. А бачить лише покору. Його злостивість знаходить нові способи вияву. Даремні причіпки, настирливі пошуки, за що б ударити. Насильство, навіть легке, викликає в Самюеля відчуття, про які він навіть і не підозрював. Мосьє заслуговує на те, щоб з ним так поводились. У будь-якому разі, жир захищає його від ударів. Такими фразами Самюель підбадьорює себе, призвичаю­ючись до щоденного насильства. Називає Мосьє жирною ганчіркою, робить вигляд, що збирається дати