Ларрі Трамблі - Другий чоловік, Ларрі Трамблі

бріоліном й розчісує, щоб надати йому галантного вигляду, бризкається парфумом, вбирає найкращий одяг. Надягає золотого годинника, подарованого батьком, та в останню мить передумує й бере годинника Мосьє, якого той ніколи не носить. Просто тримає його у пластиковому футлярі в шухляді. Цей годинник не надто розкішний. Навколо його чорного циферблата — багато маленьких кнопочок, які надають йому досить вишуканого вигляду.

Мадам дала йому автомобіль меблевої фабрики. Самюель здивовано зауважує, коли сідає в машину, що за кермом — не звична співробітниця, жінка близько сорока з плямкою винного кольору на щоці. Замість неї — дівчина, чия краса вражає його в саме серце. Він уже й так нервує перед зустріччю з сім’єю, та хвилюється ще більше в присутності такої привабливої жінки.

Сидячи на задньому сидінні, він із задоволенням милується вразливою елегантністю її довгої шиї. Її злегка кучеряве чорне волосся зібрано вгорі й закріплено двома червоними заколками. На ній — футболка, яка щільно її облягає, але залишає відкритими руки й підкреслює груди. В дорозі він не наважується відкрити рота — боїться, що вискочить якесь необережне слово, про яке вона повідомить Мадам. Слово, що видасть сум’яття, сховане у складках його об’ємного одягу кольору іржі. Замість того, щоб насолоджуватися краєвидами за вік­ном, він зайнятий тим, що уявляє іншу поїздку, яку він здійснив би: юна водійка і він, у незнайомому місті, далекому, сяючому, чарівному, де все дозволено, де вони займались би коханням у комфортабельних кімнатах, парках, під величезними вербами, які їх ледве ховали б від очей інших пар, можливо, так само шалених, як і вони. Поглинутий власними фантазмами, він не бачить багатолюдних передмість, через які вони проїжджають. Отямлюється, коли починає впізнавати брудні жваві вулички свого району.

Щойно авто зупинилося перед будинком, його мати з’являється у вікні вітальні. Він відчиняє дверцята, тримаючи в руці величезний торт, який приготував Мосьє. Самюель дбайливо загорнув його у гарний яскравий папір. Він почувається смішним перед юною водійкою, яка спостерігає за ним. Вона чекає, поки він зайде в будинок, перш ніж поїхати геть. Він певен, що вона приїде за ним у кінці дня.

Коли Самюель знімає своє велике вбрання кольору іржі, то помічає, що на штанях у нього — темна мокра пляма, до того ж у місці, яке виключає щонайменші сумніви у її походженні. Фантазми, які володіли ним у машині, залишили слід. Мати, розчулена побаченням, торкається його обличчя, ніби хоче впевнитися, що це справді він, її син, так ласкаво обіймає її. Вона погладжує його бороду, зітхає, вигукує: який він гарний, добре вдягнений, як вона за ним скучила, — витирає сльози, кличе свого чоловіка, котрий, щойно побачив, як Самюель переступив поріг, поспішив на кухню готувати каву.

Поки мати бавиться в показну любов, Самюель думає лише про одне: як таке можливо, що вона не бачить пляму на його штанях! У неї дар звертати увагу на такого роду деталі, тому він виявляє винахідливість, щоб та клята пляма залишалась непоміченою: змінює положення ніг, схрещує їх, розпрямляє, підводиться, знову сідає, наче випадково кладе руку на стегно. Тільки-но залишається на мить сам, перевіряє, чи не втратила пляма яскравості, висихаючи. Хвилюється через те, що його от-от викриють.

Він поводиться так, наче скоїв злочин, і його винуватість проступає у його жестах і словах. Він похвалявся своїм набагато цікавішим життям у шлюбі, всіляко прикрашаючи його, виставляючи за беззаперечний доказ свого щастя нові черевики, які змушували його страждати, голос його дзвенів, ніби у дитини, яка очікує покарання.

Якби ж то його мати постаріла, як він собі уявляв! Бо таємно сподівався побачити її схудлою, знесиленою, змученою через їхню довгу розлуку. Але насправді вона в гарній формі. Одягнута в зухвалу сукню без рукавів кольору жовтих курчат. Безперечно, саме до його відвідин вона підфарбувала волосся, світліші пасемки роблять її зачіску молодіжною. Вона жваво жестикулює при розмові, й у Самюеля складається враження, що з її пальців злітають пелюстки троянд. Вона швидко перестає позірно цікавитися розповіддю сина. Зітхаючи, киває головою, перебиває його, втретє говорить про колегу, яка нещодавно вийшла на пенсію і з якою вони прекрасно ладнають. Разом ходять на оздоровлюючі прогулянки, планують подорож. Не так далеко, ясно, але як би було добре вибратися на кілька днів із цього гамірного задушливого міста. Як їй це потрібно! Вона теж мріє кинути роботу після понад двадцяти років служби в одному й тому самому магазинчику жіночого одягу, де працює управителькою. Вона вже не може терпіти цю одноманітність, а її ноги болять, бо вона змушена цілими днями стояти, наглядаючи за некомпетентними працівницями.

Батько майже не розтуляє рота, хіба лише щоб подякувати за фруктовий торт. Самюель бреше, що сам його готував. Батько нагадує про рецепт запашного торта з кардамоном, який він готував для нього в дитинстві.

— Твій улюблений десерт.

— Я не пам’ятаю.

Він знову бреше. І картинно виставляє годинник Мосьє на зап’ястку, коли говорить з батьком.

Після кави Самюель з матір’ю виходять у внутрішній дворик, поки батько збирає все зі столу і складає. Все видається тут меншим, аніж у спогадах. За кілька років багато чого змінилося. Зняли металеву перекладину, на якій він тренувався. Стіни розписали квітковими мотивами. Поставили більші вікна. Батько посадив алею з гарденій, у кінці якої височить урочистий тис. А кам’яну лавку, на якій він любив лежати і спостерігати за зорями, що запалювались у небі, замінили жахливим пластиковим стільцем. Він дивується такій заміні.

— На ній уже не можна було сидіти, настільки вона заросла мохом, — пояснила мати. — Останнім часом було багато дощів. Минулого року твій батько взяв молот і розбив її навпіл. Знаменито позбулися її!

— Сестра теж дуже любила цю лавку. Наскільки я її знаю, вона б мала кричати. До того ж, я думав, що вона теж буде тут сьогодні... Хіба вона не хоче зустрітися зі своїм братом?

— Твоя сестра тут більше не живе.

— Вона одружилася?

— Та ні, ти б знав.

— Не певен, від вас не приходить жодної звістки.

— Повинна зауважити, що саме ти не хотів нічого про нас знати.

— І мав рацію.

— Не починай.

— Гаразд, не будемо про це. То де ж моя сестра?

— Поїхала вчитися за кордон. Вона мріяла про це роками.

— А я? Чому вчитися за кордон поїхав не я?

У матері вирвався смішок.

— Не будь наївним.

— Я завжди хотів учитися далі. В школі