Шекспір Вільям - Венеціанський купець, Шекспір Вільям

Що це? Грають?
Нерісса Це грає ваш оркестр домашній, пані.
Порція Як гарно все, коли воно до речі...
Мені здається, звуки ці вночі
Солодші, ніж удень.
Нерісса Ця тиха ніч
Принадність надає музичним звукам.
Порція Спів жайворонка і ворони рівний,
Коли на нього не звертать уваги.
Гадаю я, що й соловейка спів,
Якби він вдень виспівував, коли
Ґелґочуть гуси,— теж би здався співом
Кропив'янки. Багато в світі є
Таких речей, що їх цінить ми звикли,
Лише як їх одержуємо вчасно!
Та тихо! Глянь, з Ендіміоном спить
Селена і прокинутись не хоче!
Музика змовкає.
Лоренцо Якщо не помиляюсь я, це голос
Синьйори Порції.
Порція Мене він так
Впізнав, як впізнає сліпий зозулю
По голосу її.
Лоренцо Синьйоро люба,
Вітаю із поверненням додому!
Порція Молились ми, щоб нашим пощастило
Чоловікам, і маємо надію:
Благання наші допоможуть їм.
Вони вже повернулися?
Лоренцо Ще ні,
Проте гінець приніс утішну звістку:
Прибудуть скоро.
Порція Ну, іди ж, Неріссо,
І накажи всім слугам, щоб мовчали,
Що від'їздили ми; об тім прошу
І вас, Лоренцо; Джессіко, і вас.
Звуки сурми.
Лоренцо Оце ваш чоловік, я чую звук
Його сурми. Ми не базіки, пані,
Не бійтеся.
Порція По-моєму, ця ніч
На хворий день скидається, але
Блідіша трохи; ніби день такий,
Коли ховається за хмари сонце.
Входять Бассаніо, Антоні о, Граціано та їхні слуги.
Бассаніо Ми з антиподами водночас мали б
Яскравий день, коли б, моя синьйоро,
З'являлись ви й тоді, як сонце нам
Не світить.
Порція Світлою я хочу бути.
Проте легкою бути, ніби світло,
Не хочу я; адже легка дружина
Важка для чоловіка. Ні, такого
Бассаніо своєму не вчиню я.
Але що бог дасть! Я вітаю вас
З поверненням додому!
Бассаніо Щира дяка!
Синьйоро, гостя привітайте також;
Це той Антоніо, якому я
Без міри зобов'язаний довіку.
Порція Ви зобов'язані йому усім;
Я чула, що для вас він сам себе
Заставив.
Антоніо 3 ним за це уже давно
Розрахувались ми.
Порція Синьйоре, ми
Від серця щирого вам раді. Отже,
Ми й довести це мусимо на ділі,
А через те я припиняю зливу
Словесних привітань.
Граціано й Нер'ссч розмовляли досі осторонь.
Граціано
(до Нерісси)
Я присягаюсь
Цим місяцем, ти сердишся даремно!
Писарчукові персня я віддав,
А ти розгнівалася так, голубко,
Що, слово честі, я йому бажав би
Зробитись євнухом.
Порція Як? Сварка? Вже?
Яка ж тому причина?
Граціано Та дрібничка!
Обручка золота, яку мені
Вона подарувала, і на ній
Ще й напис заяложений, як вірші,
Що ковалі різьблять їх на ножах:
"Люби мене й не покидай ніколи".
Нерісса Що ви говорите про напис той
І вартість? Як? Не присягались ви,
Коли дала я персня, що його
Ви будете носити все життя, .
Що навіть візьмете його в могилу?
Як не для мене, то хоча б з поваги
До тої клятви, що її дали,
Ви мусили б поберегти той перстень.
"Писарчуку віддав!" Я знаю добре:
Той писарчук не має бороди
Й не матиме довіку.
Граціано Борода
його окрасить лиш тоді, як він
Дорослим чоловіком стане.
Нерісса Так,
Якщо можливо, щоб на чоловіка
Перетворилась жінка.
Граціано Ні, клянусь
Рукою,— юнаку його віддав я,
Малому, незначному хлопчакові,
Не вищому від тебе,— писарчук він.
І так благав, щоб за його ретельність
Йому віддав я персня в нагороду,
Що я йому відмовити не міг.
Порція Я вам скажу відверто, друже мій,
Повинні ви підпасти під догану,
Що легко так відразу віддали
Дарунок перший вашої дружини!
Адже присягою з'єднали ви
Навіки ту обручку з вашим тілом.
Дала і я коханому обручку,
Присягою зв'язавши і його,
Що він її повік не скине з пальця.
Ось він стоїть; я ладна присягнути,
Що ні за які скарби в цілім світі
Не скине він її і не віддасть!
Ох, Граціано, як вразили прикро
Дружину ви. Якби й мені мій друг
Таке зробив, дійшла б, напевно, я
До божевілля.
Бассаніо
(вбік)
Дав би я собі
Відтяти ліву руку й присягнув би,
Що з нею втратив персня, залишивши
В бою дарунок той.
Граціано Але ж Бассаньйо
Віддав судді свойого персня теж:
Суддя просив його, та й заслужив
Він нагороди, справді! Тут іще
До мене писарчук той причепився,
Щоб я йому віддав свого. Обидва
Нічого, крім цих перснів, не схотіли.
Порція Якого ж персня віддали ви, друже?
Я сподіваюсь, не того, що вам
Подарувала я?
Бассаніо Коли б я міг
Брехню додати до провини,то
Відмовився б од всього; та дивіться —
Немає персня на моєму пальці.
його віддав я.
Порція О, виходить, справді
Невірне ваше серце і фальшиве!
Клянуся небом, що на ваше ложе
Аж доти не зійду нізащо, доки
Я не побачу персня.
Hepicca
(до Граціано)
Не зійду
І я на ваше, доки не побачу
Свойого персня.
Бассаніо Порціє кохана,
Ох, знали б ви, кому віддав я персня,
І знали б ви, за кого дав я персня,
І зрозуміли б, за що дав я персня,
Як неохоче віддавав я персня,
Бо не хотіли іншого, крім персня,
То ви б обурення своє зм'якшили.
Порція Ох, знали б ви достойність того персня
Чи ціну тій, яка дала вам персня,
Чи честь, що не веліла збутись персня,
То не змогли б ви і віддати персня!
Невже знайшовсь такий хтось нерозсудний,
Що вимагав уперто річ від вас,
Коли б він бачив добре, що її
Обороняли ви як найсвятіше?
Нерісса каже правду, і мене
Вона переконала: хай помру я,
Якщо не жінці віддали ви персня!
Бассаніо Клянуся честю вам, клянусь душею,-
Не жінці я віддав його, мій друже,
А доктору-судді; від грошей він
Відмовився, просив він тільки персня.
Спочатку я не згодився віддати,
І він пішов ображений,— пішов
Той чоловік, що друга врятував
Від смерті. Що я мав сказати, рідна?
Йому я мусив відіслати персня.
Звеліла чемність так, і щирий сором
В мені відразу спалахнув: невдячність
Лягла б інакше плямою на честь!
Простіть мені, мій друже дорогий!
Священними світилами нічними
Клянусь вам: якби ви були при цьому,
То, мабуть, і самі б мене просили,
Щоб доктору достойному віддав
Я перстень мій.
Порція Хай доктор цей не сміє
Переступать поріг мій. А як він
Здобув ту цінну річ, яку я так
Любила і яку ви присяглися
Ніколи не скидати,— хочу й я
Теж виявити щедрість, як і ви:
Нехай бере собі він все, що маю,
І тіло я своє віддам йому,
Та навіть і саме подружнє ложе,-
Віддам усе! О, я його впізнаю,
Я з ним зійдусь, я певна. Ви тепер
Спіть тільки дома кожну ніч; як Аргус,
Мене пильнуйте ви, бо лиш саму
Покинете — я присягаю честю,
Яка належить ще мені, клянусь,
Що доктора тоді я запрошу
Зі мною поділити ложе!
Нерісса Я ж
До себе запрошу писарчука.
І щоб не жалкували, коли ви
Покинете мене під власний догляд.
Граціано Гаразд, нехай! Та тільки щоб мені
Він не попався в руки, бо зламаю
Писарчукові я його перо!
Антонів На жаль, синьйори,— я причина прикра
Всіх ваших сварок.
Порція Ох, синьйоре милий,
Хай вас те не бентежить; вам ми раді.
Бассаніо Пробач мені цей вимушений гріх,
Моя голубко; хай слова мої
Всі наші друзі чують: я клянусь
Тобі твоїми ясними очима,
В яких виразно бачу я себе...
Порція Візьміть це до уваги! Він в обох
Моїх очах себе подвійно бачить:
У кожному по разу. Тож клянися
Дволикою істотою своєю:
Довіри варта клятва ця двоїста!
Бассаніо Ні, вислухай! Пробач мені провину,
Душею присягаюся тобі,
Що більш ніколи не зламаю клятви!
Антоніо
(до Порції)
Я раз за нього тілом поручився —
й загинув би, коли б мене той доктор
Не визволив, якому чоловік ваш
Віддав ваш перстень. Я готовий вдруге
Душею поручитись за Бассаньйо,
Що чоловік ваш клятви вже ніколи
Свідомо не порушить.
Порція Отже, ви —
Порукою тепер за нього в мене.
Прошу вас, дайте перстень цей йому,
Але з умовою, щоб краще він
Його беріг, ніж перший.
Антоніо Ось, мій друже,
Візьміть його і присягніть — повік
Цей перстень зберігати.
Бассаніо Як? Це ж той,
Що доктору я дав,— клянуся небом!
Порція А він мені віддав; простіть, Бассаньйо:
За перстень цей той доктор спав зі мною.
Нерісса І ви мені простіть, мій Граціано,
Бо той хлопчак паскудний, писарчук,
Лежав за перстень цей тієї ночі
В моєму ліжку.
Граціано Як? Хіба ж то влітку
Дороги лагодити є потреба,
Коли й без того ними можна їздить?
Невже у нас обох на голові
Повиростали роги, хоч іще
Ми їх не заслужили?
Порція Я прошу,
Не говоріть так грубо. Ви усі
Здивовані? Ось маєте листа.
його ви прочитайте на дозвіллі,
Він з Падуї, від доктора Белларйо.
Він скаже вам, що Порція була
Тим доктором; писарчуком — Нерісса.
Лоренцо вам посвідчить, що і я
Поїхала відразу після вас
Із дому, а допіру повернулась
І ще не входила в будинок. Вас
Вітаю я, Антоніо! Я маю
Для вас такі звістки, що ви на них
Не сподіваєтеся зовсім. Прошу.
Ось розпечатайте цього листа:
У ньому сповіщають вам, що три
Найкращі ваші кораблі неждано
Із вантажем багатим прибули
До гавані. А як цей лист мені
До рук потрапив, я того, синьйоре,
Не можу пояснить.
Антоніо Я онімів.
Бассаніо Ви доктором були, і я не зміг
Впізнати вас?
Граціано А ти — писарчуком,
Що хтів мені наставить роги?
Нерісса Так!
Але писарчуку зробить того
Не пощастить: адже ніколи він
Не перетвориться на чоловіка!
Бассаніо Мій докторе чарівний, ви зі мною
Віднині поділятимете ложе!
Якщо я виїду, ту нічку спати
Ви будете з дружиною моєю.
Антоніо Синьйоро мила, ви мені дали
Життя і засоби до нього; я
З листа довідався, що увійшли
І справді кораблі мої у гавань.
Порція
(до Лоренцо)
Як поживаєте? Мій писарчук
Привіз і вам щасливу звістку.
Нерісса Так,
І я віддам її вам безкоштовно.
Я вам і Джессіці передаю
Цей дарчий лист, що ним єврей багатий
Вам заповів усе своє майно
По смерті.
Лоренцо О синьйори чарівні!
Посипали ви манною із неба
На шлях голодним людям.
Порція Вже світає...
Ручуся я, проте, що до кінця
Ви не збагнули ще того, що сталось.
Зайдімо ж до господи; там, прошу,
Ви запитаннями навперебій
Нас зможете закидати, а ми
На все як слід відповісти вам раді.
Граціано Гаразд! Хай так! Ось перше запитання:
Нехай Нерісса висловить бажання,
Хоч ніч скінчилася і вже світає,
Чи зараз спать лягти вона бажає,
Чи ждатиме до завтрашньої ночі?
А щодо мене — більш за все я хочу,
Щоб цей щасливий день, як ніч, був темний
Й лежав зі мною писарчук приємний!
Я ж все життя, оскільки стане сили,
Цей перстень берегтиму до могили!
Виходять.

Примітки

Час створення "Венеціанського купця" датується близько 1596-1597 pp. П'єсу було зареєстровано в Палаті торговців папером у липні 1598 р. Вперше видана під назвою "Чудова історія про Венеціанського, купця з. надзвичайною жорстокістю єврея Шейлока стосовно названого купця в якого той хотів вирізати рівно фунт м'яса; із зображенням, домагань рука Порції шляхом вибору а трьох скриньок.