Старицький - Маруся Богуславка, Старицький

class="p">Маруся

Ти постеріг?

Ахмет

В Ахмета гостре око,

А ще гостріш у серці почуття:

Недарма ж так воно мов прикипіло

До тебе вмить...

Маруся

Земляче! Рідна кров,

Либонь, без нас до рідного нас горне.

Ахмет (кланяється)

Твій вірний раб!

Маруся

Не раб, а щирий друг;

На друга ж всяк покластись може?

Ахмет

Сміло,

Як на скалу!

Маруся

Оддячить тобі бог!

ВИХІД V

Ті ж, Леся, дівчинка і хлопчик.

Маруся (кидається назустріч своїм дітям)

Ах, ось вони! Мої розкішні квіти!

Мій любий скарб, моя утіха, рай,

Моє життя, і радощі, і болі...

Як серденько солодко ниє... ой,

Сюди, сюди! До мами!

Хлопчик (підбіг)

Я сколіш!

Дівчинка (теж)

Постій, і я!

Леся (за руку держить)

Ну, копки, копки! Прудко!

Маруся

(обох пригорта і цілує то одне, то друге)

Любесенькі, гарнесенькі! Як мак,

Красуєтесь, як огірочки миті...

Чи ж є у кого кращі діточки?

(Обертається до Ахмета.)

Ахмет

Доправди ні... над всі!..

Леся

Краса красою!

Маруся

То, може, так, щоб догодить мені?

Очиці сі як терен! (Цілує.) А в того

Як та блакить! (Цілує.) А кучері, а лички,-

Пампушечки. (Цілує.)

Дівчинка

Ой мамо!

Маруся

Задушу!

І от цього хлопчиська...

Хлопчик

Мамо, феска!

Ахмет

Чи ба, уже хизується!

Маруся

Зюлі!

(Поправля.)

Ріднесенька! О кучері шовкові!!

(До Лесі.)

Чи краща ж є утіха на землі?

Любов до них - безбурне, ясне щастя,

Воно мені гамує і журбу,

Й нерозважну гризоту мого серця:

Як обніму, як приголублю їх,

То цілий мир сліз, стогону і муки

Зника з очей перед оцим мирком...

Леся (зітха)

Не знать мені такого щастя.

Ахмет

Боже,

Судилося мені його на хвилю взнать,

Щоб тяжчою здавалася неволя!

Хлопчик

А в мене є опука!! (Котить.)

Зюлі

В мене обід!

А кидай, ну!!

Той кида, Маруся біжить за ним.

Леся (бере Зюлі за руку)

Ну, хутко! Доганяй!!

Забігають.

ВИХІД VI

Гірей-паша і Ахмет.

Гірей (входить і озирається)

Нема зорі... І цей едем - пустиня,

Мов саваном укрився жалібним,

Мов хмарою повився серед ночі...

І смутно страх, і цвинтарем скрізь тхне;

А хай блисне з-за хмар південний промінь

І зразу все засяє, оживе:

Веселкою заграють водомети,

Зашепотять чинар і кипарис...

О, як її кохаю я!.. Щодень

Моя жага і любощі зростають.

І краю їм, вбачається, нема!

Шість літ живу в едемі я пророчім,

Якого вряд чи й знає Магомет, [14]

Бо гурії нема такої в небі...

Не порівнять з її очима зор,

З її чолом - снігів гори Лівану,

Із личеньком - троянди пелюстків;

А що душа - то божая зірниця,

Вона сія і наділя теплом

Все те, куди долине її промінь...

(Озирається.)

Та де ж вона? З палацу вийшла в сад,

А тут нема... Вона чогось сумує

Й ховається в самотині... Це все

Турбує страх мене... Агов, Ахмете!

Ахмет

(схиливши голову і приложивши до грудей руки)

Владико мій! Я тут, як вірний пес,

Чекаю-но вчинити твою волю.

Гірей

Де сонця світ, моя ясна х а н и м,

Владичиця, життя мого утіха?

Ахмет

Господарка, краса усіх красот,

Пішла туди гулятися з дітками...

Гірей

З дітками... а! А як, смутна чи ні?

Ахмет

В останній час при Лесі охвітніша:

Втішалася, сміялася...

Гірей

Аллах

Ховай її від всякої гризоти,

Хай хмаронька не криє їй чола!

Я дуже рад, що їй знайшлась землячка

Хоч будить це за рідним краєм нуд,

Але його нічим не погамуєш...

(Уздрівши.)

Ах, он вона... душі моєї скарб!

Ахмет відходить.

ВИХІД VII

Гірей і Маруся.

Маруся (підбіга з глибини кону)

Лови, лови!.. Клубочком покотися!

А хто кого? Ціп, ціп!

Дівчинка

Ой мамо, ой!

Як весело!

Хлопчик

Мене ти не піймаєсь?

Маруся

Не дожену? А ось! (Ловить і цілує обох.)

Діти (сміються)

Ха-ха-ха-ха!!

Гірей

Ось певний рай,- нема другого раю!

Маруся

Мій сокіл тут? (До Лесі.) На, одведи дітей!

Гірей

Тривай! Дай я їх обніму...

Діти (кидаються на шию)

Ой, тато!

Маруся дивиться чуло, зрушено; Леся виводить дітей.

Маруся

Так любиш ти своїх орляток?

Гірей

О,

Як свій коран, як пахощі лілеї,

Вони твої, то досить і того...

Маруся

Мої й твої, мій любий, мій коханий

Мій пишний пан, мій лицар дорогий!

Гірей (обніма)

О квіте мій, красо садків едемських!

Усе життя в тобі й для тебе... Ах,

Як серце гра, яке тут зап'яніння!

Боюся я, позаздрить нам пророк

І затьмянить ясне, безкрає щастя...

Маруся

Чи ж він лихий?

Гірей

Але ж і сам аллах

Поквапиться на наше раювання...

Маруся

Щасливий ти, мій орле?

Гірей

Як ковиль,

Коли його вітрець гойдає тихо,

Як рибонька на волі у воді,

Як лотос той під променем пекучим...

Ні-ні, не те! Щасливіший за все,-

За цілий світ!.. Всі щастя вкупі зваж,

І їх моє, напевно, переважить...

Маруся (обніма)

О втіхонько!

Гірей (сіда з нею на мармурі)

А ти, моя зоря,

Щаслива?

Маруся

Я? Коли тебе я бачу

І голуб'ят пестую,- все тоді

Втишається - і спогади, і болі...

Гірей

Тільки тоді? (Зітха.) Я радий і за це;

Але скажи, моя райська утіхо,

Чого