Старицький - Маруся Богуславка, Старицький

class="p">Та вся любов - єдина звичка, й годі...

То тільки кіт звика до місця; так,-

Бридня усе!

Леся

Ой не бридня, ніколи!

Як не було б гаразд на чужині,

А рідний край все буде нашим раєм!

Хто неньку нам здолає замінить,

Хто чуло так пригорне, приголубить?

Хто втре сльозу? Розважить серце хто?

Помолиться хто богу?

Маруся

Годі, годі!

Ой, що мені ти пригадала!..

Леся

Я?

То знехотя... пробач, голубко! (Цілує.)

Маруся

Знаю...

То я така вродилася дурна...

З родиною померлою ношуся...

Яка й краса! Степи, луги й степи...

Леся

А знов бори, гаї, діброви, луки,

Мережані квітами й ковилем

А річеньки яскраві та прозорі,

Білесенькі хатини і садки...

Маруся (захоплюючись)

Свій кревний люд, свій люд хрещений, милий,

Укохана річ наша, голосна,

І чарівна, журливо-чула пісня -

Ой рідний край!.. Ох, як болить отут,

І сил нема... (Перебиває себе.)

Щось я хотіла знати

Й забулася... Все маю розпитать...

Та й не зберусь... Ти так недавно з нами...

А! Розкажи, як сталось, що ти тут?

Яка тебе спіткала люта доля

З того часу, як нас забрали двох

І вивезли навік?

Леся

Смутнії згади,

Бодай би їх забути! Хтіла я

Не раз сама на себе зняти руки,

Так не дали й того мої кати -

Мій кожний крок під пильним був дозором.

Ой матінко, ой милий боже мій!..

Яка нудьга, яка страшна гризота

Тоді мені всю душу поняла!

Але проте мене ще шанували,

Вважаючи, щоб не лила я сліз,

Щоб на виду від горя не марніла.

Маруся

Так, так, щоб взять дорожче на торгу.

Леся

Татарин мій купців водив чимало...

Але мене не зваживсь, як других,

Показувать... боявсь мого одчаю

І дороживсь ціною... Років три

Ніхто не мав снаги мене й купити,

Але знайшовсь нарешті багатир,

Що заплатив і взяв мене в рабині...

На щастя, він у мене закохавсь

І не хотів мене добути ґвалтом...

Та мала я й кинджала про случай...

Маруся

Така й мене отут спіткала доля:

І мій паша, закоханий на смерть,

У ніг лежав, благаючи кохання,-

І розтопив нарешті серця лід.

Леся

Бо перше ти нікого не кохала,

Не знала ти жаги...

Маруся (тривожно)

А молодий,

З яким взяла святе я заручення?

Леся

Сохрон, жених? То інше почуття!..

Омана, вір: його ти шанувала,

Як лицаря, як друга, і - не більш!

Вогнем палким до його не горіла...

Маруся

Але то гріх...

Леся

Не вільні в серці ми,-

Воно одно над нами єсть владика

І примхою іде наперекір...

Ти подолать його не мала сили...

Маруся

Так, так було... боролась я дарма.

Молилася, ридала дні і ночі,

Але з паші не зводила очей...

Себе кляла... Сохрона в серці крила,

А він все блід і брався туманом,

І обняла мене пекуча мрія:

Вона мене до любощів тягла,

До цілувань з коханим бусурменом...

Аж соромом пашіло у лице

А я думок прогнать не мала сили,-

Вони росли у душну ясну ніч,

Мов надихав жадання місяченько...

Ну, й сталося... В коханні він спалив

Мене зовсім... Зомліла я.

Леся

От бач,

А як колись на мене прогнівилась...

Маруся

Тебе не раз згадала я...

Леся

Але

Я не могла минулого забути

Й перемогти це серце навісне...

Хотіла вже на себе зняти руки,

Та доля ще зоглянулась,- мій пан,

Мій володар, умер чогось раптово;

Тоді його розпродали гарем,

І твій паша купив мене...

Маруся

Мій боже!

І ти в садку робила, може, з рік,

Поки тебе випадком не спіткала...

Голубочко! (Обніма.)

Леся

Мені той світлий день

Щасливішим став днем.

Маруся

Моя зірнице! (Цілує.)

Як в очі ці блакитні я дивлюсь,

То мов друге, далеке бачу небо...

Леся

Коли вони вражають так тебе,

То вирву їх...

Маруся (з ляком)

Для мене? Ай! Не треба!!

Радніша ти прийняти всяких мук...

А я тебе пустить не маю сили...

Леся

Куди мені? Він, певно, вже забув...

І одруживсь або погинув в січі...

Вже стільки літ - ні вісточки!

Маруся

Прости,

Вразила я твою болючу рану...

Ну, годі ж, ну!.. Ось краще заспівай...

Я так люблю твій голосочок слухать!

Леся

Мої пісні нерадісні!..

Маруся

Співай,

Нехай той сум хоч душу одволожить!

Леся (співа)

Зеленая ліщинонько,

Чом не гориш, та все куришся... і т. д.

Маруся спочатку слуха журливо, а далі й сама вступає дуетом.

Ахмет наближається й заслухується пісні.

Маруся з риданням кінчає.

Леся

Ой лелечко!.. Чи ж не казала я! (Упада.)

Маруся

Як боляче!.. Мов ніж пройняв за серце...

Ти не турбуйсь: така вже моя стать...

От приведи ти краще янголяток

Моїх обох. Укохані дітки,

Хоч як-не-як, розважать серце неньці...

ВИХІД IV

Маруся і Ахмет.

Маруся

І ти, Ахмет, заслухався пісень?

Чи до смаку?

Ахмет

Ох! (Втира сльозу.)

Серце рвуть: то ж рідні.

Маруся

Як?! Що сказав?!

Ахмет

З Украйни, пані, я...

Маруся

Українець - і євнухом?

Ахмет

Не диво;

Що не здола над безоружним ґвалт!

Знесилили, скалічили... а потім

Звеличили у цей поважний чин...

Українцям найбільш діймають віри:

Вони цупкі у слові...

Маруся

Зроду б я

У євнусі...

Ахмет

Владичная ханине!

І ти ж сама з святої сторони...