Віталій Олександрович Клімчук - Рутенія. Повернення відьми

— Значить, так треба! Чи ти не віриш Добровінові?!

— З цими викраденнями, підозрами і засиллям відьмаків — вони ж на кожному кроці — я вже нікому не вірю, — втрутився щуропикий.

У сусідній кімнаті Добровін із Яром тримали раду. Потрібно було знайти оберіг або, принаймні, сліди викрадача. Власне, слідів було багато, і всі здебільшого криваві, та жоден ніяк не вказував на злодія (чи злодіїв?). Як вони дізналися про сховок? Як пройшли зачарований найкращими відьмаками шлях? Як, нарешті, прознали, де справжній оберіг, не зачепивши підробку, і як вибралися з замку непоміченими, якщо Добровін з’явився у схроні, щойно відчув втрату? І як люд дізнався про скоєне?

Найнагальніша потреба — заспокоїти народ. Не можна допускати паніки. Втрата оберегу мало вплине на безпеку міста — є ж чаклуни, здатні відбити напади ворога. Власне, вже давно обереги — радше символи безпеки, та люди вірили в них. Зникнення оберегу столиці Словунії — це підрив віри народу в силу відьмаків, це страх і розчарування, це втеча людей із Суронжу в інші, безпечніші міста, це ствердження Ахруманової сили. Те, що саме Ахруман стоїть за крадіжкою, не викликало у Добровіна жодних сумнівів. Як не викликало сумнівів і те, що десь поруч причаївся зрадник. Отже, таємниця мала бути будь-що збережена.

Так думав Добровін, та не Великий Князь:

— Люди мають знати правду! Вони вірять мені, і я не зраджу їх! — Яр грюкнув по столу кулаком.

— Ти розумієш, що почнеться, коли ми скажемо правду? Та люди зараз же… — почав було вкотре перераховувати наслідки Добровін.

— А що, ліпше залишити їх напризволяще, без захисту, і кинути під прямий удар ворогові?

— Який удар? Чому напризволяще? Ти ж знаєш, що місто тримають під охороною мої люди!

— До біса твоїх відьмаків! Де вони були, коли крали оберіг? Чи змогли вони бодай себе захистити? — жорстко кинув Яр.

— Все це було заздалегідь кимось сплановано. Діяли занадто вправно. Я певен, що їхньою метою був не сам оберіг, а наслідки його втрати! Вони хочуть змусити людей боятися і не довіряти нам.

— Не довіряти вам! — підкреслив Яр.

— Ні, саме нам, бо охороняти оберіг — це завдання, спільне для відьмаків і для князя! Тому його втрата — недовіра і до тебе. А ти знаєш, що Велика Рада таки відбудеться! І скоро!

Князь кинув на відьмака полум'яний погляд і набрав повні груди для чергової відсічі… та раптом видихнув, якось аж поменшав і стиха промовив:

— Роби, як вважаєш за потрібне.

— До них маєш вийти ти! Ти — Великий Князь.

— Я не піду. Вистачить їм і тебе. Я не можу брехати своєму народові. Та йди вже! — вигукнув Яр нарешті, мало не виштовхуючи Добровіна за двері.

Добровін чекав, доки натовп внизу не заспокоїться. Нарешті, коли люди стихли, він спокійно спитав:

— Нащо зібралися ви тут?

— Як то нащо?

— Він ще й питає?

— Знущається, чи як? — знову загули люди, і тут вигулькнув щуропикий:

— Кажуть, що оберіг викрали?!

Після цих його слів люд знову замовк, вдивляючись і вслухаючись у Добровіна. Він суворо спитав:

— Хто вам сказав?

— Ми самі бачили, як виносили тіла чаклунів і охоронців! — вигукнув знизу вже знайомий людям жіночий голос.

— Ви бачили, як виносили тіла мужніх воїнів, що поклали життя у бою за оберіг! — велично і голосно мовив Добровін. — Вони мужньо билися, і у тій битві полягли! Віддамо шану героям, які стали на заваді злу, і зупинили його!

Люди внизу замовкли, і мовчки дивилися собі під ноги. А Добровін від далі:

— Ці люди — прості воїни, прості відьмаки. Вони не думали про свою безпеку, вони не думали про власні життя. Вони думали про нас із вами. Вони вірили у добро, в обов'язок. І вони вберегли наше місто. Вони відстояли оберіг, і тепер жоден ворог не посміє зазіхнути на нього! Жоден! Жоден!..

— Жоден! Ворог не пройде! — підтримав внизу Добровіна густий бас, і вже за мить натовп скандував: — Слава героям! Ворог не пройде!

— Але я знаю, завжди є хтось, хто не вірить! — і Добровін обвів натовп гнівним поглядом.

Люди теж почали роззиратися, шукаючи тих, хто не вірить. Добровін же, звівши важкий погляд на щуропикого, наставив на нього вказівний палець:

— Ти! — навколо щуропикого князя