Відфрід Пройслер - Водяничок

— Цілком можливо! — мовила мала Баба Яга. — Скільки тобі років?

— Дванадцять. А тобі?

— Сто двадцять сім з половиною.

— Це ти добре придумала! — вигукнула карнавальна баба-яга. — Треба запам’ятати! Коли мене тепер діти спитають, скільки мені років, я скажу: двісті п’ятдесят дев’ять років і дев’ять місяців!

— Але ж мені справді стільки років!

— Авжеж, тобі справді стільки років! І чаклувати справді вмієш! І літати верхи на мітлі!

— Ще б пак! — вигукнула справжня Баба Яга. — Хочеш, закладемося? На що?

— Краще зовсім не закладатись, — примирливо сказала карнавальна баба-яга. — Адже ти все одно не вмієш ворожити! І літати на мітлі не вмієш!

— На що закладемося? — не відступалась від свого мала Баба Яга.

Карнавальна баба-яга голосно засміялася.

— Гей! — вигукнула вона весело. — Діти, ходіть-но сюди! Турки, негренята! Мерщій сюди! Усі сюди! Володарю пустелі, ескімоси, людожери! Ось баба-яга, яка вміє літати на мітлі!

— Не може бути! — здивувався клоун.

— Може! Може! Вона хоче битися зі мною об заклад! Нехай покаже, чи це правда!

Діти з’юрмились довкола обох. Сажотрус і ватажок розбійників Яромир, клоун та індіанці, турки й негренята — всі пхалися наперед, галасували і сміялись.

— Не дури нас! — кричали ескімоси.

— Якщо ти нас дуриш, то я тебе з’їм! Чуєш? — заревів людожер. — Ти ж знаєш, що я голод-д-д-д-ний!

— З’їж мене, як ти такий голодний, — сказала мала Баба Яга. — Тільки швидше, бо я можу полетіти.

Людожер хотів був схопити малу Бабу Ягу за комір, та вона була прудкіша. Скочила на мітлу і — шух! — знялася вгору.

Людожер зі страху так і сів! Негренятам, туркам, китайцям та ескімосам одібрало мову. У володаря пустелі з голови впав тюрбан, ватажок розбійників Яромир закам’янів з роззявленим ротом, а хоробрий індіанець Чорна Хмара побілів як стіна. Негренята поблідли також, але цього ніхто не помітив, адже вони аж до вух були вимащені сажею.

А мала Баба Яга, сміючись, кружляла над сільським майданом. Потім вона сіла на вершечку пожежної вежі й помахала дітям рукою.

— Агов, діти, — прокрякав Абраксас, — тепер ви нам вірите?

— Я можу ще багато чого начаклувати! — вигукнула мала Баба Яга. — Людожер казав, що він голодний…

Вона розчепірила пальці й щось пробубоніла. Ту ж мить на майдан дощем посипалися усякі пундики і млинці! Діти радісно накинулись на ласощі. Людожер просто ковтав млинці один за одним, хоч, звісно, це йому не личило.

Тільки карнавальна баба-яга нічого не їла. Задумливо дивилася вона вслід справжній Бабі Язі, яка сміючись пролетіла на своїй мітлі над майданом і зникла вдалині.

— От тобі й маєш! — прошепотіла дівчинка. — Мабуть, їй таки справді сто двадцять сім з половиною років.

— Карнавал — усе-таки чудова річ, — сказав того ж вечора Абраксас, коли вони сиділи в теплій хатці й чекали, поки в печі спечуться яблука. — Шкода, що в нашому лісі карнавалів не буває.

— Карнавали? У нашому лісі? — перепитала мала Баба Яга, звівши очі від шкарпетки, яку саме в’язала собі. — Чому в нашому лісі не може бути карнавалів?

— Хтозна-чому, — зітхнув Абраксас. — Але в нас їх не буває, і тут не зарадиш.

Мала Баба Яга стиха засміялась: після воронових слів їй сяйнула весела думка. Але вона не поспішала говорити, встала, підійшла до печі й принесла печених яблук. Аж як вони повечеряли, сказала:

— До речі, любий Абраксасе, прошу тебе: зроби мені одну послугу… Політай завтра вранці по лісі й передай усім звірам, нехай по обіді зійдуться біля моєї хатки.

— Будь ласка! — погодився Абраксас. — Але звірі схочуть дізнатися, навіщо ти їх скликаєш. Що їм тоді відповісти?

— Скажи, — наче між іншим, кинула мала Баба Яга, — що я запрошую їх на карнавал.

— На карнавал? — Абраксас удав, що не дочув. — Ти сказала — на карнавал?

— Еге ж, — підтвердила мала Баба Яга. — Я запрошую усіх звірів на лісовий карнавал.

У ворона Абраксаса відразу виникло тисячу запитань до малої Баби Яги. Як вона собі уявляє той карнавал? Чи на ньому теж будуть негренята, китайці й ескімоси?

— Май терпець, — промовила мала Баба Яга. — Якщо я сьогодні розкажу тобі чисто все про свято, то завтра воно стане для тебе нецікаве.

Наступного ранку Абраксас літав по лісі, закликаючи звірів прийти по обіді до хатки малої Баби Яги. Чим більше буде учасників карнавалу, запевняв він, тим краще, і просив переказати це всім, кого звірі зустрінуть.

Пополудні до хатки звідусіль посунули звірі: білки, козулі, зайці, два олені, дюжина кроликів і зграї лісових мишей. Мала Баба Яга приязно їх вітала, а коли всі зібралися, промовила:

— А тепер ми влаштуємо карнавал!

— Але ж як? — запищали миші.

— Сьогодні кожен із вас буде кимось іншим, — пояснила мала Баба Яга. — Звичайно, самі ви не зможете перевдягтися в китайців чи турків, але я вже щось вигадаю.

Вона давно розміркувала, на кого їх усіх обернути.