Сергій Залевський - Версола. Книга 1. Колоніст

пальці виглядають цілком здоровими, хоча годину тому він їх трохи роздер до крові, коли намагався залізти на дерево.

— Гм, як цікаво, ранки затягнулися, не пече — не пам'ятаю, щоб удома так швидко у мене гоїлося… — спантеличено розглядав свої руки хлопець, не вірячи очам. Та і нападів більше не було — якась магія змішана з фантастикою прямо.

З тієї гілки, де він розташувався, добре було видиме лежання тих свиней — тепер тваринки відпочивали всі троє, і турист вирішив підкинути їм ще дармового пригощання, щоб якось різноманітити їх сумне життя. Оскільки лізти вгору було відверто лінь, то трохи змістився по гілці вправо, де висіло декілька зелених груш. До свого здивування, зірвати не зміг жоден — плодоніжка була дуже міцною, ніж теж дуже неохоче намагався зрізувати її — усе це сильно спантеличило дослідника-ботаніка спочатку, а потім і трохи розсердило. Згадав про те, що у нього в рюкзаку є маленька пила, оскільки рубати сокирою було незручно і небезпечно — можна було легко втратити рівновагу і звалитися вниз з висоти, яка зараз дорівнювала приблизно трьом метрам. Садова пилка швидко розібралася з упертою плодоніжкою, і незабаром наш герой повернувся на свою точку спостереження з парочкою зелених плодів, де детально їх оглянув і обнюхав. Ніякої видимої різниці, окрім кольору шкірки не виявив, а ось запах юному натуралістові-любителеві не сподобався: пахло від груші якось різко і незвично, і цей запах чомусь відбивав всяке бажання пробувати на смак цю зелень.

— Дам свиням на пробу,… їх троє, їм потрібно, а я як-небудь потерплю — роздумував наш герой, погладжуючи пружну шкірку фрукта — як говориться, випробування проводитимемо на найменш цінних членах суспільства, хе-хе.

Змістився ближче до опори — своєму закріпленому рюкзаку і примірився: тріо п'ятачків лежало в трьох метрах від ствола дерева і дрімало — момент здавався ідеальним для експерименту. Зробивши декілька пробних замахів, розтиснув пальці і послав імпровізований снаряд у бік відпочивальників,… перший же досвід виявився вдалим, хоча…. як на це подивитися. Груша впала на голову крайньої до нього свинки і там лопнула, але ефект виявився зовсім не той, на який сподівався експериментатор. Облита соком з фрукта, що лопнув, свинка різко завищала на найвищих тонах і стала кататися по землі, намагаючись стерти з себе сік — у хлопця створилося враження, що хрюшці боляче, і він спантеличено подивився на другий «снаряд» у своїй руці. Між тим, внизу наростала паніка і виски — вже усі три п'ятачки носилися один навколо одного, а найбільше його увагу привертав той зразок, в якого потрапила груша. Частина його шерсті полізла клаптями під галасливий шум, який створювали усі троє — саме в тих місцях, куди потрапив сік. У хлопця виникли нехороші підозри щодо плодів нижнього ярусу цього дерева: свиню неначе облили кислотою або лугом, настільки все виглядало згори. Він переводив погляд з фрукта у своїй руці на панічні виски внизу, потім дивився вгору на червоні плоди і намагався усе це поєднати в якийсь, більш-менш логічний ланцюжок, але виходило погано.

— Хіба таке може бути в природі? — роздумував він, обережно уклавши другу кислотну бомбу на рюкзак — адже жовті плоди ці хрюші пакували за обидві щоки, не говорячи про червоні — а тут такий парадокс.

Очевидно гучні звуки, які видавали безглузді свинки, притягнули когось серйозніше, оскільки шум внизу несподівано вщух, і навіть постраждала свиня майже заткнулася, лише тихо повискуючи і продовжуючи терти пошкодженою стороною голови об траву. Віктор теж напружився, намагаючись щось розгледіти через листя, але дерево закривало огляд по сторонах — він міг бачити лише невелику ділянку внизу під кроною. Потім він зміг спостерігати картину схожу на вчорашню: одна зі свиней встала і обернулася убік, неначе побачила щось для себе цікаве, потопталася декілька митей і повільно пішла туди, куди до цього дивилася. Декілька коротких хвилин і наш герой почув виски, шум боротьби і передсмертні хрипи — неважко було здогадатися, що там сталося — хрюша пішла комусь на корм,… ось тільки кому?

Дві свині, що залишилися, правильно зрозуміли суть того, що відбувається і спробували утекти — вдалося зробити ноги тільки одній, друга, та, що постраждала від зеленої груші, теж трохи потопталася на місці і подріботіла в ту ж сторону, куди і її попередниця. Потім ті ж виски, хрипи, шум короткої сутички і тиша — Віктор занурився в роздуми. Усе це не укладалося у нього в голові, адже якщо подумати, то виходило, що ті бізони, що ці свині, самі добровільно йшли на забій — а такого не може бути в природі, тварина адже відчуває небезпеку і намагається втекти.

— Може, місцева живність здатна якось гіпнотизувати свою жертву: ось наприклад удави в джунглях — ті можуть вводити в ступор дрібних тварин якимсь чином…. хоча, може це тільки в мультфільмі про Мауглі придумали таке для дітей. А з іншого боку, я адже бачив, як ті два кошака підманули до себе бізона — вони просто дивилися в його сторону, а він йшов до них на забій, як кабанчик. І якщо трохи напружити мозки, виходить, що це щось подібне до телепатії, навіювання — іншого пояснення у мене немає.

Роздуми на такі теми перервав якийсь рух внизу — Віктор кинув туди погляд і застиг від страху — під крону в тінь повільно і спокійно зайшла нова пара мешканців савани. На перший погляд йому здалося, що це якийсь вид ведмедя, тільки нестандартного забарвлення: суміш зелених, жовтих і коричневих плям — на тлі місцевих фарб тварина виглядала дуже непогано і добре поєднувалася із загальним фоном навкруги. Місцеві ведмеді виглядали трохи смішно: кошлатості не спостерігалося, неначе їх хтось обстриг — такий собі короткошерстий варіант земних ведмедиків, проте посмішку погасив погляд, кинутий на їх голови. Голова у тварини виявилася витягнутою, причому ґрунтовно: спливла аналогія із земним мурахоїдом — усе це було настільки незвичайно, що турист мимоволі видав здивований вигук, який був почутий тварюками — обоє підняли голови і безпомилково визначили місцезнаходження джерела звуку.

І тут хлопець знову відчув те огидливе