Сергій Залевський - Версола. Книга 1. Колоніст

почуття, неначе йому на верхівку сіла медуза і стала легко стискати її — цього разу відчуття було осоружніше і сильніше за перший раз. Людина знову замотала головою, намагаючись позбавитися від мерзенності в голові і на ній — навіть потер однією рукою верхівку, оскільки іншою рукою притримувався за гілку.

— Яка гидота, огидно, брр, пішли геть з моєї голови! — чоловік дійшов висновку, що це результат телепатичної дії відразу двох тварин на його мозок — вперше він бачив тільки одного хижака, і почуття було слабкіше. Схоже, що цим двом мурахоїдам виявилося мало двох свинок, і вони вирішили ще і мною закусити — ось значить як,… я був правий у своїх припущеннях — хижаки можуть підпорядковувати собі інших тварин. Добре влаштувалися: полювати не потрібно, бігати не потрібно, ось тільки я не збираюся бути вашою здобиччю, на мене ці фокуси не діють, фіглі вам, а не мого м'ясця!

Почуття медузи на голові повільно проходило — чи було це результатом опору свідомості людини, або хижаки послабляли ментальну хватку — хто знає, але через пару хвилин гидота з голови пропала і хлопець підбадьорився.

— Що стрижені, обламалися? Заряд пропав, хе-хе — це вам не тупих свиней дурити — я просунутий результат природної еволюції і природного відбору з планети Земля, гомо сапіенс, іпать, мене на понт не візьмеш!

Два місцеві ведмеді, здавалося, були спантеличені таким поворотом сюжету — всілися на зад і продовжували дивитися на людину, час від часу видаючи неголосні рикаючі звуки — радилися, напевно. Так тривало хвилин п'ять, а потім один з ведмедів попрямував до дерева і встав біля нього на задні лапи, неначе збирався на нього залазити. Наміри вузькомордого організму сильно не сподобалися Віктору, коли тварюка вхопилася гострими кігтями за гладку кору і встромила їх в неї — хижак явно збирався дістатися до незговірливої їди. Рухалася тваринка упевнено, хоч і повільно — тенденція явно була не на користь людини — хлопець перелякався і став гарячково шукати вихід, якого не було. На дереві його дістане той ведмедик, який лізе знизу, а внизу під деревом чекає ще один скривджений напарник клишоногого. Погляд впав на рюкзак, в якому лежала безрукавка з пістолетом в кишені.

— Не встигаю — приречено подумав наш герой — доки розкрию, поки дістану — цей гад вже буде тут.

Тут він згадав про зелену грушу, яка лежала на рюкзаку згори, і пригадав її дію на свинку — оскільки роздумувати було ніколи, то узяв її в руки і прицілився — хижак був вже в метрі від нього. Тварина прекрасно себе почувала у вертикальному положенні: два яскраво зелених ока з цікавістю кухаря розглядали людину, а лапи продовжували підтягувати тіло до упертої їжі. Було очевидно, що звір часто лазить по деревах і такі маневри для нього не новина. Звір навіть трохи відкрив пащу, з якої стала крапати слина — ймовірно апетит розігрався не на жарт від виду нового делікатесу. Оцінивши момент, як найсприятливіший, Віктор різким поштовхом відправив фрукт прямо в прочинену пащу, яка була всього в півметра від нього — груша влетіла між двома рядами гострих трикутних зубів і там застрягла. Тварина інстинктивно закрила морду, розкусивши подарунок від туриста з іншої планети — хлопець зміг побачити, як частина зеленої рідини, більше схожа на кисіль, хлинула по обидві сторони зімкнутих щелеп.

Потім звір оглушливо заревів і розтиснув лапи: тушка з виттям пролетіла пару метрів вниз і глухо шльопнулася об землю. Все було майже як з хрюшкою, тільки голосніше, емоційніше і лютіше — зрозуміло, що велика частина цієї рідоти потрапила всередину організму звіра, а то, що виплеснулося назовні між зубів, було лише малою частиною від загального об'єму подарунка. Ведмідь крутився, ревів, хрипів і звивався в траві, бив себе лапами по морді, розтинаючи свою плоть своїми ж кігтями — шум внизу піднявся неймовірний — хижак не стримувався від почуттів, що переповнюють його. Поступово рухи ставали уповільненими, хрипи і рики все слабкіші — очевидно, що природна кислота, яка потрапила всередину організму тваринки, робила свою справу, і наближався кінець. Агонія самовпевненого ведмежати-верхолаза тривала пару хвилин, поки він не затих, розірвавши собі морду своїми кігтями до кістки — мабуть від болю тварина абсолютно втратила розум і намагалася дістатися до обпаленого горла.

Другий звір повівся дещо дивно, оскільки не втік, а обійшов тушку свого мертвого побратима по кругу і обнюхав досконально. Потім знову повернув голову у бік хлопця, і Віктор знову відчув мерзенність у себе в голові, або на голові — тут він утруднювався визначити це точно — цього разу ці відчуття були слабкіші і коротші. Оскільки тварина нікуди не збиралася йти, то турист вирішив потурбуватися про додатковий «боєзапас» — спритно розв'язав рюкзак і з пилкою перемістився до інших зелених плодів. Процес спилювання двох «снарядів» зайняв близько трьох хвилин, включаючи час на переміщення туди і назад, на вихідну позицію. Ведмедик знизу спостерігав деякий час за переміщеннями людини, а потім теж підійшов ближче до дерева і встав на задні лапи — наміри читалися однозначно.

— Не зрозумів? — здивувався наш герой — це що, якийсь різновид звіриної тупості або кровна помста і образа двох стрижених клишоногих мурахоїдів? Та і на лице якась дивність у місцевих хижаків — ходять парами, ось ті два тигри теж гуляли удвох. Гей, хлопець, вали звідси — я не смачний і у мене багато тут дуже несмачних фруктів — ось твій дружок вдавився одним, ха-ха.

Між тим другий претендент повторив маневр свого побратима і теж поліз вгору — Віктор взяв в руку перший плід і запустив в звіра. Мабуть поспішив, оскільки груша пролетіла в десяти сантиметрах вище за голову альпініста — той вискалився і видав якийсь смішний звук, неначе його розвеселила витівка зухвалої їжі. Але хлопцю було не до сміху — звірюка виявилася моторніша за свого попередника і швидко дерлася вгору: другий плід теж трохи схибив — потрапив в лапу, хоча знову цілився в голову. Бажання скуштувати заборонений двоногий плід різко пропало у ведмежати, і