Енді Вір - Марсіянин

Я пишу цей журнал, мій любий марсіянський археологе, у ровері 2. Ти можеш здивуватись, чого б це був тепер не у Габі. А тому що я полетів звідти у стані жаху, ось чому! І я не знаю, що, в біса, робити далі.

Гадаю, треба пояснити, що сталося. Якщо це мій останній запис, ти принаймні знатимеш чому.

Протягом кількох минулих днів я радісно робив воду. Все йшло добре, просто летіло. (Бачиш, що я наробив? “Летіло”)

Я навіть підсилив насос паливної фабрики МЗЧ. Усе було дуже технічно (я збільшив вольтаж насосу). То ж я робив воду навіть швидше.

Після моїх перших 5о л, я вирішив вгамуватись і робити лише стільки, скільки дозволяє рівень О2. Я не хотів зійти нижче 25 л запасу. Якби я зайшов занадто низько, я б припинив смажити гідразин доки О2 набереться більше 25 л.

Важливо розуміти: коли я кажу, що я зробив 50 л води, це припущення. Я не відновив ОКРЕМО 50 л води. Додатковий ґрунт, який я приніс у Габ, був дуже сухим і жадібно всотував велику кількість вологи. Я все одно полив би його водою, то ж я не турбувався через це, і я не здивувався, коли відновлювач не набрав і близько 50 л.

Я отримую 10 л СО2 щоп’ятнадцять хвилин після пришвидшення насосу. Я робив це чотири рази. Мої розрахунки кажуть мені, що разом із моїм початковим 50 л ривком я повинен мати 130 л води, доданої до системи.

Так от, мої розрахунки - кляті брехуни!

Я добув 70 л у регуляторі води і скафандрі-акваріумі. На стінах і скепінні повно конденсату, а також велика частина увібралась у ґрунт. Та це не компенсує брак 60 літрів води. Щось йшло не так.

І тоді я згадав про інший бак О2.

Габ має два запасні баки О2. По одному на кожному боці споруди, задля безпеки. Габ сам вирішує коли який бак йому використовувати. Виглядає так, що він доповнював атмосферу із баку 1. Але коли я додав О2 до системи (через оксигенатор), Габ вирішив розділити здобуток між двома баками. Бак 2 повільно накопичував кисень.

Проблема не у цьому, він просто робив свою роботу. Але це означає що з часом я збільшував запас О2. Що у свою чергу означає, що я споживав кисень не так швидко, як я гадав.

Спочатку я подумав: “Слава! Ще більше кисню! Значить я можу робити воду швидше!” Але потім важливіша думка прийшла до мене.

Слідкуйте за логікою: я накопичую О2. Але його кількість, яку заношу ззовні постійна. То ж єдиний спосіб “накопичити” його - це використовувати його менше, ні я гадав. Але я проводив реакцію гідразину з припущенням, що я використовую його увесь.

Єдине можливе пояснення - це те, що я не спалював увесь вивільнений гідроген.

Уже згадуючи це, воно стає очевидним. Але я зовсім не здогадувався, що якась частина гідрогену не згорить. Він пролітав повз полум’я і летів щасливо далі. Дідько, Джіме, я ботанік, а не хімік!

Хімія - це не точна наука, тому неспалений гідроген літає у повітрі. Усюди навколо мене. Перемішаний із киснем. Просто… висить навколо. Чекаючи маленької іскорки щоб ПІДІРВАТИ КЛЯТИЙ ГАБ!

Коли я це усе зметикував і оволодів собою, я узяв маленьку торбинку для зразків і помахав нею навколо, а потім зачинив її.

Відтак швидка ПЧД на ровері туди, де ми тримаємо атмосферний аналізатор. Азот: 22%. Кисень: 9%. Гідроген: 64%.

З того часу я і ховаюсь у ровері.

Тепер у Габі Гідрогенвіль.

Мені дуже пощастило, що я не підірвався. Найменший статичний розряд міг привести до катастрофи Ґіндербурґа.

Отже, я у ровері 2. Можу просидіти тут день чи два, від сили, перш ніж фільтри СО2 у ровері і моєму скафандрі заповняться. Саме стільки у мене часу щоб вирішити, як упоратись із цим.

Тепер Габ - бомба.

Я все ще ховаюсь у ровері, але у мене був час подумати. І я знаю, як впоратись із гідрогеном.

Я згадав про атмосферний регулятор. Він слідкує за складом повітря і відновлює баланс. Це він він надлишок О2, який я імпортував у систему, переганяв у баки. Та проблема у тому, що він не призначений для виведення гідрогену із повітря.

Регулятор використовує виморожувальну сепарацію для розділення газів. Якщо він вирішує, що у повітрі забагато кисню, то він починає збирати повітря у бак і охолоджувати його до 90 кельвінів. Це зріджує кисень, але лишає азот (точка конденсації: 77 К) у стані газу. Потім він зберігає О2.

А от для гідрогену я це застосувати не можу, бо гідроген перетворюється на рідину нижче 21 К. А регулятор не здатен досягати таких низьких температур. Тут глухий кут.

А ось рішення:

Гідроген небезпечний, бо може вибухнути. Але він вибухає тільки якщо навколо є кисень. Без кисню гідроген безпечний. А регулятор призначений для відбирання кисню із повітря.

Є чотири різні пезпекові блокування, які перешкоджають регуляторові забрати із Габу забагато кисню. Та вони сконструйовані для запобігання технічним негараздам, а не зумисному заботажу (мва-ха-ха!).