Енді Вір - Марсіянин

торбинки менші ніж пакетик для сендвічу, а інші більші ніж мішок для опалого листя.

Ще у мене є липка стрічка. Звичайна липка стрічка, яку можна купити у крамниці побутових товарів. Схоже, навіть НАСА не може вдосконалити липку стрічку.

Я розтяв калька мішкорозмірних торб і склеїв їх стрічкою у щось на кшталт намету. Точніше, це був скоріш супер мішок. Вдалось накрити увесь стіл, на якому я розклав свій набір навіженого вченого для гідразину. Я поставив кілька речей на стіл, щоб плівка не торкалась іридієвого кубку. Добре. що торби були прозорими, тому я міг бачити, що діється під плівкою.

Далі я пожертвував для справи одним скафандром. Мені був треба повітряний рукав. Все ж мене багато скафандрів. Цілих сім:по одному на члена команди і один додатковий. Тому я був не проти вбивства одного з них.

Я прорізав дірку крізь вершечок плівки і примотав туди липкою стрічкою рукав. Наче щільно вийшло.

За допомогою ще кількох шматків із однострою Джогансен я підвісив інший кінець рукава під склепінням Габу розташувавши мотузки під кутом одна до одної (щоб вони були подалі від виходу із рукава). Так я зробив невеликий димар. Діаметр рукава був приблизно 1 см. Сподіваюсь, це вдалий розмір.

Після реакції гідроген буде гарячим, що змусить його підніматись угору. Так він потрапить у димар, а після виходу звідти я підпалю його.

Потім мені довелось винайти вогонь.

НАСА доклало багато зусиль, щоб нічого тут не могло горіти. Все зроблено із металу чи негорючого пластику, а однострої з синтетики. Мені треба було щось, що б постійно горіло, щось на зразок чатового вогника. Я не спроможусь тримати достатній потік Н2, щоб підтримувати полум’я, і щоб не вбити себе. Прозір - завузький.

Після нишпорення по особистих речах кожного із команди (що?! якби вони хотіли приватності, тоді не варто було кидати мене на Марсі разом із своїми речами) я знайшов рішення.

Мартінез - затятий католик. Я це знав. А от чого я не знав, то це те, що він узяв з собою маленького дерев’яного хрестика. Впевнений, НАСА залило йому сала за шкіру через це, та ще я знаю, що Мартінез упертий сучий син.

За допомогою пари плоскогубців і викрутки я розколов його недоторканну релігійну річ на довгі скалочки. Гадаю, якщо Бог є, він не проти, зважаючи на моє становище.

Знищення єдиної присутньої при мені релігійної речі лишає мене беззахисним перед марсіянськими вампірами. Та доведеться піти на цей ризик.

Довкола мене було достатньо дротів і батарейок, щоб видобути іскру. Але ви не можете просто підпалити дерево від електричної іскри. Тому я зібрав шматочки кори з наколишніх пальм, узяв дві дровенячки і почав терти їх одна об одну доки не викресав…

Та ні. Я просто випорснув чистого кисню на паличку і вибив іскру. Клята скалка спалахнула як сірник.

Із цим міні-смолоскипом у руці я почав потрохи випускати гідразин. Він шипів на іридії і зникав. Скоро я мав короткі пахкання полум’я, які виривались із димаря.

Головною частиною було слідкувати за температурою. Розпад гідразину - це дуже екзотермічний процес. Тому я робив це повільно, увесь час дивлячись на покази термопари, яку приєднав до іридієвої скрині.

Суть у тому, що метод діяв.

Кожен гідразиновий бак вміщує трохи більше 50 л, чого вистачить щоб зробити 100 л води. Я обмежений виробництвом кисню, та я такий збуджений, що готовий використати половину своїх запасів. Кажучи коротко, я зупинюсь, коли бак спустіє на половину, і я матиму у результаті 50 л води.

Журнал: Сол 34

На це пішло добряче часу. Я працював з гідразином усю ніч. Але справу зроблено.

Можна було і швидше, та я подумав, що обережність - це найважливіше, коли підпалюєш ракетне паливо у закритому приміщенні.

Друже, повір мені, нині тут я у тропічних джунглях.

Температура майже 30С, а вологість - пекельна. Я щойно розпорошив у повітрі до біса тепла і 50 л води.

Протягом процесу бідний Габ вимушений був поводитись як неня брудного малюка. Він замінює кисень, який я використав, а відновлювач води намагається довести вологість до притомного рівня. З нагріванням нічого не робилось. Бо у Габі немає кондиціонеру. На Марсі холодно. Відведення зайвого тепла не розглядалось нами як одна із задач.

Я вже звик до галасу сигналізацій, що ревіли увесь час. Пожежна тривога вже вимкнулась, бо нині вже немає вогню. Тривога низького рівня кисню скоро теж вимкнеться. А тривога високої вологості ще звучатиме довго. Відновлювач води на сьогодні своє відпрацював.

Щойно заревіла ще одна тривога. Головний бак відновлювача води вже повний. Отакої! Та це ж саме те, що мені і треба.

Пам’ятаєте скафандр, який я понівечив учора? Я почепив його на його підстаку і переніс до нього відра з водою із відновлювача. Він витримує одну атмосферу повітря. Маю втримати і кілька відер води.

Як же я втомився. На ногах усю ніч, можна і поспати. Та засинатиму я у найкращому настрої за увесь час з того самого 6-го Сола.

Нарешті справи ідуть як треба. Навіть ідуть чудово! Нарешті у мене є шанс вижити.

Журнал: Сол 37

Я у сраці і я помру!

Гаразд, заспокоймося. Впевнений, я