Остап Соколюк - Дарксіті

Бах! Один. Контрольний? Бах. Хлопець помер.

А я рушив назад. Там все було гаразд — пацани уже вантажили товар у наш автобус.

— Ей! Може допоможеш? — вигукнув Джо-дробовик.

— Може й допоможу. Я утікача зловив.

— О, круто! Проґавили би його — було би нам хана, — зрадів Рікі.

Але я би на його місці не радів.

Єдине, що я обожнюю у своєму житті — це нічні поїздки містом. Часто, я підбираю пасажирів, немов прислухаюсь до чужих історій. Люди у час ночі не знають меж відвертості.

— Я трахнув її. Просто на столі начальника, — хизується на задньому сидінні лисуватий коротенький офісний працівник. — Хотів кінчити йому на клавіатуру, але потім передумав — видно протверезів.

— Круто, а там хіба камер нема у офісі?

— Камер?…

У чоловіка починають вилазити очі із орбіт.

— Вези мене назад! Розвертай! Сука, падла!

Алкоголь завжди звільняє нас від відповідальності бути собою.

— Він зраджує мені, розумієш, зраджує уже давно, — ридає на задньому сидінні жінка за сорок. Її розпатлане волосся липне до мокрого обличчя.

— Співчуваю.

— Ми колись були такі щасливі… Він казав мені, що кохає, кожного дня. Він так ніжно дивився мені в очі…

Жінку трусить від сліз. А я немов заглядаю у вікно. Вікна чужих життів. Тому що у мене свого нема? Тому що я просто сповідальня на колесах — люди сідають на заднє сидіння, щоб поділитись своїми гріхами? Ніч — час зізнань.

Скільки пасажирів я перевіз за купу років своєї роботи? Тисячі. І знаєте, що я зрозумів за весь цей час? Не існує людини без гріха. Кожен із нас носить всередині погані вчинки. І хоче покаятись. Щоб знову мати змогу вчинити щось погане.

— Я убив її. Маленька дівчинка… Вона була така маленька і чиста. Шостий клас. Я просто хотів забрати її чистоту.

Шалені вирячені очі дивляться на мене із заднього сидіння. Сьогодні мені «пощастило» натрапити на справжнього маніяка.

— Якщо ти зателефонуєш у поліцію, я уб’ю тебе, — погрожує він мені, хоч сам щойно зізнався у злочині.

— Я нікому не збираюсь дзвонити, — хитаю головою.

— Уб’ю тебе, хоч це мені не принесе ніякого задоволення! Ти ж брудний.

— Так і є.

Маніяк трохи розслабляється:

— А ти знаєш, що у Японії є канібал убивця, котрий видав книгу мемуарів і став дуже відомим?

— Ні, не знав.

— Іссей Сагава. Він убив свою однокурсницю у Франції, а потім їв її два дні. Його посадили, але не надовго. Зараз він на свободі і став популярним через свою книгу, у якій все описав. Канібал на свободі, уявляєш?

Я розумію на що він натякає — наступного разу він хоче з’їсти свою жертву. Скількох він ще уб’є, перш ніж його хтось зупинить? Найстрашніше те, що багато із цих маніяків уміють прикидатись добропорядними членами соціуму: ходити на роботу, посміхатись знайомим і проводити короткі розмови про погоду та футбольні матчі.

Найстрашніше те, як потвори легко маскуються у нашому далеко не ідеальному соціальному устрої. Але я не з тих, хто прагне зупинити їх. Я лише таксист — воджу пасажирів нічним містом.

— Тут є довга історія всередині тебе, чи не так? Ти був би щасливий розказати її, правда ж? Адже ти постійно повторяєш її одному слухачеві. Переслідуєш його, нашіптуєш йому свої страхи, викрикуєш йому свої переживання. Кому? Собі самому.

«Ще з дитинства я був несміливим хлопчиком. Мені важко було дати відсіч хуліганам, бо коли справа доходила до бійки — мене паралізовував страх. Я буквально не міг поворухнутись і готовий був терпіти будь-які знущання, будь-які образи. Дорослі мене потім заспокоювали (особливо — жінки), що справа ніколи не вирішується кулаками, і що я чинив правильно, коли не вступав у конфлікт, проте ми з вами добре знаємо у чому річ. Я просто був сцикуном!»

Або інше: «Ще із малого у мене нічого не виходило із дівчатами. А просто боявся до них підійти, заговорити із ними…» Або: «Все життя у мене не виходить заробляти гроші. Постійно не справляюсь із завданнями. Постійно стається якась лажа». Відчуваєш? Як натхненно ти повторяєш сам собі цю історію? Кожен день, кожну хвилину — торочиш це сам собі у голові: «Я боюсь, я не вмію, у мене не виходить».

І знаєш, якби у тебе була інша історія, та, у якій все виходить «Ще з дитинства я був сміливим хлопчиком, я міг побити любого. Всі дівчата були мої. Із бабками також