Тамара Крюкова - Чаклунка з останньої парти

Вона ж бо чекала, що бабуся і справді розкриє перед нею головну таємницю магічного мистецтва.

— Ніскілечки, — похитала головою старенька.

— Чого-чого, а бажати вміє кожен дурень, — насупившись, сказала дівчинка.

— От і чудеса виходять по-дурному. Хіба не так?

Бабуся показала на понівечений сад і козо-яблуню, що голосно мекала.

— А тепер час зайнятися справою, — сказала вона, засукала рукави і попрямувала до бідолашної кози. — А тобі раджу засісти за відмінювання дієслів. Цивілізація давніх драконів славилася своєю мудрістю, і врахуй: багато магічних книг написано саме цією мовою.

Липочка сиділа на підвіконні край відчиненого вікна, прихилившись спиною до віконної рами і впираючись ногами в протилежну лутку. Бабуся не схвалювала подібної манери сидіти, так само як і Липоччиної звички лазити через вікно. Час від часу вона відчитувала онучку і говорила, що так поводяться лише мавпи. Липочка намагалася не сердити бабусю без потреби, але сьогодні в неї був препоганий настрій, і для розрядки був потрібний бунт.

Вона мала намір уперше після довгої зими перевірити, чи вільний шлях до селища, але бабуся заборонила йти, поки лід остаточно не розтане, і на додачу надавала купу різних завдань.

Липочка вже кілька разів читала один і той самий абзац, але від обурення не розуміла ані слова. Кому хочеться сидіти над підручниками такої чудової днини! Навіщо взагалі вивчати абракадабрику і зубрити безглузді давньодраконські дієслова? Невже всі чарівники забивають собі голову подібною нісенітницею? Хіба хто-небудь з чаклунів відмінює дієслова чи бурмоче таблицю збереження, перш ніж прочитати заклинання?

Ясна річ — це просто привід, аби не вчити її чаклунства. А головний секрет чаклунства — то й поготів нісенітниця несусвітна. Навчитися бажати! Липочка аж пирснула. Це ж курям на сміх! Будь-який дурень уміє бажати.

Роздуми дівчинки перервав скрип хвіртки. Липочка стрепенулася. Це був перший гість цього року. Дівчинка зіскочила з підвіконня і побігла у вітальню, з вікна якої можна було побачити, хто прийшов.

По доріжці до будинку прямував листоноша. Він нечасто заходив у загублений у горах будинок чарівниці. Августина не передплачувала газет з магії, вважаючи все, що там друкується, шарлатанством.

Старенька вийшла на ґанок, щоб зустріти нежданого відвідувача.

— Добридень, пані Августино, — поштиво вклонився листоноша. — Далеченько ви забралися.

— Може, горнятко чаю? — запропонувала Августина.

— Не відмовлюся. По правді сказати, ледве добрався. Добре, що сніг уже розтав, а то я вже тиждень, як до вас вибираюся.

— І що ж скоїлося? Чи не захворів хто з вашої родини? — увічливо поцікавилася чарівниця, пригощаючи гостя чаєм.

— Ні, дякувати небу, всі здорові.

— Значить, щось сталося в селі?

— І там усе гаразд. Мене до вас привів службовий обов'язок, — повідомив листоноша.

— Он як?! — здивувалася Августина.

Вона не отримувала листів. Якщо в людей виникала потреба вдатися до її послуг, вони приходили власною персоною і не довіряли своїх таємниць паперу.

— Я приніс вам рекомендованого листа, — поважно сказав листоноша.

— Не пам'ятаю, щоб я його рекомендувала, — чарівниця наморщила лоба.

Побачивши конверт з безліччю штампів і сургучевою печаткою, вона відчула щось недобре. Вона не чекала приємних новин з палацової канцелярії.

— Жартуєте? — посміхнувся листоноша. — Звичайно, не ви його рекомендували, а Його Величність принц велів, щоб я вчасно доставив вам листа. А ви маєте розписатися в його отриманні.

Почувши про принца, Липочка насторочила вуха. Не щодня приходять послання від коронованих осіб.

— Цікаво, чого б це про мене згадали в палаці? — Августина не квапилася брати в руки конверт.

— Як? Хіба ви нічого не знаєте? Про це пишуть в усіх газетах! Наприкінці місяця відбудеться коронація, — вигукнув листоноша.

— Мене не цікавлять палацові плітки, — заявила Августина.

— Запрошення на урочистості отримали всі чарівники, чаклуни, чародії, відьми і навіть сільські знахарі та ворожки. Принц забобонний і боїться когось образити. Адже ви знаєте, що іноді трапляється з тими, хто необачно забуває про яку-небудь відьму або чарівницю? А принц хоче, щоб коронація пройшла за всіма правилами і ніщо не завадило йому стати королем.

Почувши новину, Липочка не витримала. Вона вбігла у вітальню і радісно вигукнула:

— Ура! Ми їдемо на коронацію!