Тамара Крюкова - Чаклунка з останньої парти

усі капості відбувалися не без її участі, але до саду вона відучора не підходила й близько. А напередодні там усе було гаразд.

Сад був гордістю бабусі. У ньому цілий рік щось квітло і пахло. На те були причини. По-перше, з-під землі били гарячі джерела, тому навіть узимку, коли всюди лежав сніг, у саду було тепло. А по-друге, бабуся вміла розмовляти з рослинами.

Вже підходячи до саду, Липочка почула недобре. Там панував справжній розгардіяш. Землю встилали зірвані з дерев листочки. Молоді пагінці, що тільки-но проклюнулися, були зламані і перетворилися на суцільне місиво. Здавалося, над садом пронісся ураган з градом, хоча весь тиждень стояла безхмарна погода.

Липочка побачила між клумбами різнобарвні льодяники і відразу збагнула, у чому річ. Їй страшенно захотілося щезнути, розчинитися, зникнути з очей або на лихий кінець провалитися крізь землю, але, на жаль, цей день не був днем здійснення бажань. А судячи з того, який вигляд мав сад, це взагалі був далеко не найвдаліший день у її житті.

— Бабусю, я не навмисно, — пробелькотіла Липочка.

— Навіщо ти наслала град?

— Це не град. Пам'ятаєш, ти розповідала, як Веселий Король влаштовував цукеркові дощі, коли з неба на вулиці міста сипалися всякі солодощі? Я не думала, що льодяники впадуть на наш сад.

— Отож-бо й воно! Ти не думала, і з твоєї вини загинули всі пагінці.

Липочка приготувалася вислухати чергову нотацію, але бабусі раптом заціпило.

З-за рогу будинку з'явилася коза. Коли Августина угледіла її, очі в неї розширилися, неначе вона хотіла краще роздивитися особину, що постала перед нею. І не дивно. Вигляд у кози був досить незвичний, якщо не сказати більше.

— Це що таке? — тільки й спромоглася вимовити старенька.

На голові у кози красувалися гіллясті роги. Точніше, навіть не роги, а справжнісіньке яблуневе гілля, суціль укрите біло-рожевими квітками. Хоча подібна прикраса личила козі, вона очевидячки не оцінила цього належним чином. Коза сумно мекала і метляла головою, наче сподівалася струсити з голови це неподобство.

Нарешті бабуся відійшла від першого потрясіння і сердито вигукнула:

— Це ж які нерви треба мати з цим капосним дівчиськом! Ну чому я полінувалася вчасно прополоти капусту? І ось вам результат! Нахабний лелека підклав мені таку свиню, тобто дівчинку. Але краще б це була свиня!

Августина кривила душею. Насправді вона обожнювала онучку, яку знайшла на капустяній грядці у липні, якраз у день свого сторіччя. Але це особлива історія, і я розповім її вам іншим разом.

Треба зауважити, що у Вернисвіті немовлят приносять лелеки і діти завжди бажані. Лише коноплясту, рудоволосу дівчинку ніхто не хотів брати. Поширений був забобон, що руді притягують до себе нещастя. Коли бідний лелека дістав одкоша в усіх домівках, йому нічого не лишалося, як нишком підкинути сповиток з немовлям на город старенької чарівниці Августини.

— Я заборонила тобі торкатися до моїх книг, зілля, трав… — кипіла як у казані старенька.

— Я їх і не чіпала. Це була чарівна паличка, — ледве чутно прошепотіла Липочка.

— Що?! Ти брала чарівну паличку? Що далі, то гірше! Та вона ж могла тебе просто обернути на попіл!

— Я більше не буду, — пообіцяла Липочка.

— Через чотири місяці тобі виповнюється тринадцять років, а ти поводишся, як мала дитина. Скільки разів я говорила тобі, що заклинання — не найголовніше в чаклунстві. Перш за все треба здобути базові знання.

— Бабусю, ну кому потрібні ці тихомудрія, туфталогія чи абракадабрика? Я вже не кажу про давньодраконську, — зневажливо скривилася Липочка.

— Чим тобі не догодила давньодраконська?

— Це ж мертва мова. Дракони майже всі вимерли, і судячи з того, що я чула, вони не говорять цією дохлою мовою, а висловлюються цілком сучасно.

— І де ж ти чула, як вони висловлюються? — нашорошилася Августина.

— У сільській кав'ярні анекдот розповідали.

Бабуся аж у поли вдарила.

— Що година, то й новий клопіт! Закарбуй собі на носі. Вихована дівчинка не слухатиме ніяких грубощів.

— А звідки ти знаєш, може, у давній мові вони теж так говорили? Адже зараз запитати про це ні в кого, — сказала онучка, невинно кліпаючи на Августину.

— Ти мені зуби не заговорюй! Поки не вивчиш напам'ять відмінювання давньодраконських дієслів, жодних дослідів із чудесами. Перш ніж читати заклинання, треба пізнати головний секрет чаклунства.

— Ти мені його скажеш? — Липочка вичікувально дивилася на бабусю.

— Треба вміти бажати! — урочисто промовила Августина.

— Уміти бажати? — пирхнула Липочка. — Ти смієшся з мене!