Автор невідомий - Книга про причини

Так, з одного боку, реальність конституюється складною єрархією причин, але з іншого боку, через усі ці каузальні рівні діє єдиний Бог, творча Першопричина. Бог діє та іманентно присутній у всіх сотворених ним речах.
5.3. Структура трактату «Книга про причини»

Загальну структуру «Книги про причини» можна описати так:

Твердження І 1—18 — Єрархія причин: перша універсальна причина й другі причини (Відповідні твердження — в Прокловій Elementatio theologica 56, 70).

Твердження II 19—26 — Буття, ум і душа (Elementatio theologica 88 і 87, а також 169 і 191).

Твердження III 27—36 — Душа та її дії (Elementatio theologica 201, а також 125, 129 і 137; пор.: Plotinus. Enneades V 1, 10).

Твердження IV 37—48 — Буття — перша створена річ (Elementatio theologica 138).

Твердження V 49—56 — Перші уми та їхні форми. Душі в стосунку до умів (Elementatio theologica 177). Твердження IV і V інспіровані також ідеями IV книги «Еннеад» Плотіна (Enneades IV 8, 3.6—4.10; IV 9, 4.2—3 та 4.19—20; 9, 1.16—18; 9, 2.3—8 та 9, 3.1—4; VI 7, 14).

Твердження VI 57—63 — Перша причина вища за слова і мовлення (Elementatio theologica 123).

Твердження VII 64—71 — Єдність ума і повернення до сутності (Elementatio theologica 171 (64—67); 15 (68)).

Твердження VIII 72—78 — Ум знає, що є над ним і що є під ним (Elementatio theologica 173 (72)).

Твердження IX 79—91 — Першопричина творить за посередництвом ума (Elementatio theologica 12 (79)).

Твердження X 92—99 — Наповненість формами і спосіб пізнання ума (Elementatio theologica: 177 (92—93)).

Твердження XI 100—102 — Ум пізнає вічні речі (Elementatio theologica 172, 174 (100—101)).

Твердження XII 103—108 — Взаємні зв'язки всередині ума (Elementatio theologica 103 (103—104)).

Твердження XIII 109—114 — Пізнання умом власної сутності (Elementatio theologica 167 (109)).

Твердження XIV 115—123 — Душа як парадигматична причина тілесного світу (Elementatio theologica 195, 193, 194 (115)).

Твердження XV 124—128 — Повернення того, хто знає, до власної сутності (Elementatio theologica 83, 186, 15—16, 41—44 (124)).

Твердження XVI 129—137 — Ум як найвища сила і перше нескінченне (Elementatio theologica 92 (129); 93 (131)).

Твердження XVII 138—142 — Єдність сили відповідно до її близькості до «Єдиного» (Elementatio theologica 95 (138)).

Твердження XVIII 143—148 — Творення як дарування буття й надання сутнісної форми (Elementatio theologica 102 (143)).

Твердження XIX 149—154 — Прийняття благості згідно із каузальною залежністю (Elementatio theologica 111 (149)).

Твердження XX 155—161 — Самодостатність і панування першого блага (Elementatio theologica 122, 120, 121 (155—156)).

Твердження XXI 162—165 — Багатство і єдність «Першого» (Elementatio theologica 127 (162)).

Твердження XXII 166—171 — Першопричина перевищує всяке ім'я (Elementatio theologica 115 (166)).

Твердження XXIII 172—175 — Знаючий ум і Бог як творець і управитель (Elementatio theologica 134 (172)).

Твердження XXIV 176—180 — Першопричина перебуває в усіх речах і у відмінностях речей (Elementatio theologica 142 (176—178)).

Твердження XXV 181—186 — Несотвореність субстанцій, які існують через свою сутність (Elementatio theologica 45 (162—183)).

Твердження XXVI 187—190 — Субстанції не підлягають загибелі та причина формування субстанцій (Elementatio theologica 46 (187)).

Твердження XXVII 191—193 — Не-вічність складених субстанцій (субстанцій-композитів) (Elementatio theologica 48 (191)).

Твердження XXVIII 194—198 — Природа простих і складених субстанцій (Elementatio theologica 47 (194)).

Твердження XXIX 199—202 — Понад-часовість субстанцій, що постають через свою власну сутність (Elementatio theologica 51 (200)).

Твердження XXX 203—209 — Вічні, часово-вічні і підвладні руйнуванню субстанції (Elementatio theologica 55 (203)).

Твердження XXXI 210—213 — Поєднання вічності і часу через субстанції-посередниці (Elementatio theologica 106 (210)).

Твердження XXXII 214—219 — Творче «Єдине» як причина єдності й тривалості (Elementatio theologica 107 (214)).

5.4. Каузальність і циклічність

Каузальність і циклічність визначають усю структуру трактату «Книга про причини». Вся реальність залежить від Першої причини, і кожний елемент реальності спрямований до Першої причини як до свого онтологічного принципу й джерела.

У неоплатонізмі каузальність і циклічність сутнісно пов'язані з теорією еманації. Звернімося спочатку до Прокла і розгляньмо три параграфи з його Elementatio theologica (11, 31 і 33). «Все, що існує (πάντα τὰ ὄντα), походить з однієї причини, [а саме з] першої [причини] (τῆς πρώτης)» (Elementatio theologica 11). «Все, що походить від певного [принципу] (πᾶν τὸ προΐον ἀπό τίνος), сутнісно повертається (κατ’οὐσίαν ἐπιστρέφεται) до нього [як до джерела свого походження]» (Elementatio theologica 31). «Все, що походить від певного принципу і повертається до нього, має циклічну діяльність» (κυκλικὴν ἔχει τὴν ἐνέργειαν) (Elementatio theologica 33). Процитовані фрагменти свідчать про зв'язок каузальності, циклічності та еманації. Каузальність і циклічність мають єрархічну будову, в якій нижчі причини залежать від вищих (Elementatio theologica 36).

Причини діють за циклічною схематикою походження і повернення. Прокл у своїх трактатах описує цю діяльність за допомогою тріади: перебування у собі (μονή) — вихід-походження (πρόοδος) — повернення (ἐπιστροφή). Символом такої діяльності є коло. Циклічний рух найбільше відповідає діяльності ума (Elementatio theologica 146). Цю думку ми знаходимо ще в Платоновому діалозі «Тімей» (Timaeus 34а). Мислення є рухом «від самототожності до самототожності» (ἀπὸ τοῦ αὐτοῦ πρὸς τὸ αὐτοῦ) (In Parmenidem 1190, 2)