народ молдавський - Молдавські народні казки

class="book">Так обходив Фет-Фрумос усі стайні кілька разів, але жоден інший кінь не потягнувся до нього.

«Оце, мабуть, він і є», — подумав Йоніка і загнуздав старого коня.

Той, відчувши на собі вуздечку, тричі струснувся і з слабої нікудишньої шкапи зробився молодим жвавим скакуном. Почав бити землю копитами, а коли почув на собі вершника — заговорив людською мовою:

— Як хочеш їхати, господарю: так, як вітер, чи так, як думка?

— Не так, як вітер, і не так, як думка, а так, як на доброму коні.

І вирушив Фет-Фрумос у дорогу. Земля аж горіла під копитами коня. Їхав витязь високими горами, глибокими ярами і долинами та й доїхав до одної кузні.

Не злазячи з коня, він гукнув до коваля, що стояв біля ковадла:

— Гей, ковалю, ковалю, ти не стій при вогні — викуй списа мені не великого, не малого, а такого, як для витязя молодого. Та викуй, ковалю мій, засуви, щоб кузню замикати, щоб не міг ті засуви зламати Лімбе-Лімбеу — проклятий змій.

— Попаси, подорожній чоловіче, свого коня, а я тим часом усе зроблю, що ти звелів.

— Ні, поїду я далеко за ліси, за горби, а тим часом ти все як слід зроби. Бери гроші за роботу, тільки все зроби достоту.

Коваль узявся кувати і гартувати, а Йон Фет-Фрумос поїхав далі.

Їхав він, їхав і вирішив спочити та коня попасти. Зупинився біля мосту, приліг на узбіччі дороги, коли чує тупіт копит за мостом. Глянув, а там якийсь вершник їде, але кінь дибки стає, назад відступається. Тоді вершник почав коня нагайкою бити і проклинати:

Хвороба — не кінь, Собаки б тебе з’їли, Буря шерсть розмела, Кість земля прийняла! Як я тебе купував, Весь ярмарок вихваляв, Що не боїшся ти нікого,  Тільки Фет-Фрумоса одного. А Фет-Фрумос підводиться і каже: Хто сичить там, наче змій? Ось я сам, ось коник мій!

Подорожній, почувши ті слова, засміявся. Реготав він так, що аж гори довкола тремтіли:

Ха-ха-ха, який дурний — Думає, що я сам змій… Я хоробрий Декусаре[2] Той, що сонце зняв з-за хмари, Випив світло все гаряче… Як же смієш ти, юначе, На шляху моїм ставати І пісень своїх співати? Йди сюди договоритись, Чи на шаблях будем битись, Чи поборемось з тобою Під високою горою.

А Фет-Фрумос відповідає:

Дай поборемось з тобою Під високою горою!

I почали вони боротись. Ударив Декусаре Йона Фет-Фрумоса і загнав його в землю по кісточки. Потім Йон як ударить Декусаре — загнав його в землю по коліна. Встав Декусаре і знову вдарив молодого витязя. На цей раз загнав його в землю по пояс. Розсердився Фет-Фрумос, бойовим вогнем загорівся та як вдарить Декусаре — загнав його в землю по шию. А потім узяв шаблю і відтяв йому голову, а коня його вбив. Трохи спочив у затінку і поїхав далі.

Їхав він, їхав і доїхав ще до одного містка. Знову сів спочити і коня попасти.

Сидить він біля моста при дорозі і співає:

В світі сонечка нема, Навкруги тяжка пітьма. Їду я в широкім полі — Сонце визволю з неволі, Щоб світило, не згасало, Рідну землю звеселяло, Щоб цвіли усюди квіти — Батька-сонця рідні діти.

Співає Фет-Фрумос, коли чує — гуп-гуп-гуп — хтось конем їде. Доїхав до моста, кінь почав ставати дибки, відступатися назад. А вершник шмагає його нагайкою і проклинає:

Хвороба — не кінь, Собаки б тебе з’їли, Буря шерсть розмела, Кість земля прийняла! Як я тебе купував, Весь ярмарок вихваляв, Що не боїшся ти нікого, Тільки Фет-Фрумоса одного.

А Фет-Фрумос, зачувши свист нагайки та прокльони, підводиться і каже: