Автор невідомий - Епоси, міфи, легенди та сказання - Старша Едда. Епос

alt="" src="images/i_017.jpg"/>

Фрейр, син Нйорда, якось сидів на Хлідск'яльві та оглядав усі світи. Глянув на Йотунхейм і помітив прекрасну дівчину, коли вона йшла з батькового дому до клуні. Відтоді як Фрейр її побачив, охопив його великий смуток.

Скірніром звався слуга Фрейра. Нйорд попросив його поговорити з Фрейром і якось його розрадити. Тоді Скаді промовила:

1

«Вставай нині, Скірніре,

йди побалакай

з нашим нащадком,

дізнайся у нього,

мудрого мужа

що засмутило?»

Скірнір мовив:

2

«Недобрі слова

почую від вашого сина,

як піду до нього балакать,

дізнатись у нього,

мудрого мужа

що засмутило».

3

«Скажи мені, Фрейре,

боже звитяжний,

знати я хочу:

чом сам ти сидиш

у залі порожній,

мій пане, весь день?»

Фрейр мовив:

4

«Що тобі мовити,

юний мій друже,

про горе моє?

Альвів світило[178]

всім сяє удень,

опріч кохання мого».

Скірнір мовив:

5

«Знаю тебе я

многії зими,

і ти мене, друже;

з юности нашої,

з давніх-давен

все одне одному

ми повіряли».

Фрейр мовив:

6

«З Ґюміра дому,

бачив, виходила

діва жадана;

рук її сяйвом

наскрізь просякли

простір і води.

7

Пристрасти тої,

що мене полонила,

жоден юнак ще не звідав;

з асів чи альвів

ніхто не зволіє

сватать за неї мене».

Скірнір мовив:

8

«Коня мені дай,

що крізь морок промчить,

крізь пломінь смертельний,

і того меча,

нищити здатного

йотунів рід».

Фрейр мовив:

9

«Коня тобі дам,

що крізь морок промчить,

крізь пломінь смертельний,

і того меча,

нищити здатного,

як мудрий ним володіє».

Скірнір мовив до коня:

10

«Морок надворі,

час нам рушати

понад вільгими горами,

понад народами турсів;

живими повернемось,

чи наші життя

йотун могутній візьме?»

Скірнір вирушив до садиби Ґюміра в Йотунхеймі. Там були злющі собаки, прив'язані коло воріт того двору, де мешкала Ґерд. Скірнір проїхав далі. Там на кургані сидів пастух. Скірнір звернувся до нього:

11

«Скажи мені, пастирю,

що на кургані сидить

і пильнує шляхи:

як оминути

Ґюміра псів,

щоб побалакати з дівою?»

Пастух відказав:

12

«Шукаєш ти смерти,

чи ти вже помер?

...

Дружньо балакати

з донькою Ґюміра гожою

тобі не судилося».

Скірнір мовив:

13

«Вчинок не кращий —

мужеві ся шкодувати,

як вирішив рушити

він у виправу;

всі мої дні

пораховані здавна,

злічена решта життя».

Ґерд мовила:

14

«Що це за гуркіт

чую я нині,

хто мчить до нас?

Земля аж двигтить,

дрижить увесь

Ґюміра дім».

Служниця мовила:

15

«Муж чужоземний

скочив з коня,

пустив його попасом».

Ґерд мовила:

16

«Пройти запроси його

в нашу господу,

і меду йому піднеси;

хоч я і боюся,

що муж чужоземний —

брата убивця мого[179]».

17

«Чи з роду ти альвів,

ні асам не родич,

ні ванам премудрим?

Чому ти прибув

крізь пломінь пекучий

до нас у господу?»

Скірнір мовив:

18

«Не родич я альвам,

не родич я асам

і ванам премудрим;

все ж я прибув

крізь пломінь пекучий

до вас у господу.

19

Яблук життя[180]

я золотих

дам тобі, Ґерд,

приязнь здобуду,

як визнаєш Фрейра

за життя милішим».

Ґерд мовила:

20

«Яблук життя

я не візьму,

ніколи не згоджуся,

ані із Фрейром, —

допоки живі, —

разом не будемо».

Скірнір мовив:

21

«Персня я маю,

що був на багатті

з Одіна юним нащадком;

вісім подібних

крапає перснів із нього

кожну дев'ятую ніч[181]».

Ґерд мовила:

22

«Не візьму я перстеня,

що був на багатті

з Одіна юним нащадком;

золота маю багато

в Ґюміра домі,

вдосталь у батька майна».

Скірнір мовив:

23

«Бачиш ти, діво, меча,

страшного і гострого,

у мене в руці?

Голівку зітну

з дівочих плечей,

коли не отримаю згоди».

Ґерд мовила:

24

«Тиску терпіти

я не волію,

ніколи не згоджуся;

хоч ти, я гадаю,

Ґюміра стрівши,

ратника грізного,

битву влаштуєш».

Скірнір мовив:

25

«Бачиш ти, діво, меча,

страшного і гострого,

у мене в руці?

Лезом оцим

прадавнього йотуна знищу,

стане твій батечко мертвим.

26

Вражу тебе

жезлом чарівним,

скоришся волі,

діво, моїй,

опинишся там,

де людей не побачиш.

27

На кручі орлиній

будеш сидіти,

світу не вгледиш,

зрітимеш Хель;

їжа тобі

стане гидкішою,

аніж гадюки для смертних.

28

Бридкою на вигляд

ти будь-кому станеш,

най Хрімнір кудлатий,

най всякий назорить;

мудрішою станеш,

ніж сторож богів[182],

за ґратами сидячи.

29

Безумство і крики,

прокляття й страждання

зросиш сльозами скорботи.

Сідай перед мене —

накличу на тебе

неміч тяжку

і горе подвійне:

30

тролі ганьбитимуть,

днину важку

матимеш в йотунів хаті;

до дому хрімтурсів

кожного дня

повзтимеш, безвільна,

повзтимеш, принижена;

з плачем, без радости

будеш вертатись

і жити з гіркими сльозами.

31

3 турсом триглавим

будеш ти жити,

чи іншого мужа не буде;

думи поглине

скорботна скорбота;

станеш подібна

до чортополоху,

що під камінь кладуть після жнив[183].

32

До лісу піду я,

до паростів юних,

кия чаклунського взяти,

посох чаклунський тримаю.

33

Одіна гнів на тобі,

гнів повелителя асів,

і Фрейр тобі ворог,

непоступлива діво,

зустрінешся нині

з люттю богів.

34

Слухайте, йотуни,

слухайте, хрімтурси,

сини Суттунґові[184],

й аси самі:

так заклинаю,

край покладаю

радості діви,

щастю дівочому.

35

Хрімґрімнір[185] — турс,

що ввергне тебе

під ґрати смертельні;

мерці почастують

тебе під корінням

сечею козлячою;

кращих напоїв

ніколи не пити тобі,

діво, не з волі твоєї,

діво, та з волі моєї.

36

„Турса[186]“ я ріжу

і ще три на костурі:

хіть, і безумство, і болещі;

як вирізав їх,

так само і зріжу[187],

як буде потреба.»

Ґерд мовила:

37

«Вітання моє

ти нині отримай,

і чару холодну

меду старого;

сама не чекала,

ніколи не думала,

що юного вана вподобаю».

Скірнір мовив:

38

«Востаннє волію

отримати відповідь,

перш ніж поїду:

де б ти бажала

зустріти й кохати

Нйордового сина?»

Ґерд мовила:

39

«Баррі прозвалась

діброва далека,

обом нам відома;

через дев'ять ночей

там Нйордова сина

юная Ґерд потішить».

Тоді Скірнір поїхав додому. Фрейр стояв надворі, зустрів його й нетерпляче спитав: