Дмитро Іванович Донцов - Рік 1918, Київ

карієру через гетьмана". Коли б я хотів робити карієру, вистарчило б мені по приїзді до Києва в березні, зголоситися до соціялістів. З цею маркою дуже легко було зробити карієру або міністеріяльну, або дипльоматичну. Рабські душі не можуть зрозуміти, що люди незалежні можуть знайти себе без демократичних метод запобігання та інтриґ.

Як я пізнав гетьмана? Був я на одних зборах, хутко по моїм приїзді ззакордону, в "Готель Кане", у Луценка, коли я щойно розглядався в положенні політичнім на Україні і партійнім. По зборах до мене підійшов один з адютантів "отамана Скоропадського", який мешкав в тім самім готелі, — і запросив відвідати отамана. Кілька днів потім я зробив візиту ґенералові. Зробив на мене дуже гарне вражіння. Інтеліґентне чоло, такі ж очі, стриманий темперамент. Говорили про політику, про партію, про пресу. Зійшлися на різкім осуді "ес. — ерів", які тоді були горою в Центральній Раді та в її уряді. Ґенерал питався, чи багато серед українців "таких як Ви", просив заходити. Я приходив ще до нього, коли він мешкав на Хрещатику. По перевороті бував у нього сам і з Шеметом. В травні прислав по мене своє авто і запропонував співпрацю з новим режимом (справа преси).

Зробив одну річ, яка може мене дорого коштувати. Передрукував в "Селянськім Слові" розмову з гетьманом кореспондента одної шведської ґазети. В цій розмові гетьман обіцяв до осени скликати Сейм і заповідав аґрарну реформу, яка до сорок процентів великої посілости приділила б селянству. Сподіваюся за це нагінки з боку кабінету міністрів.

Німці мабуть таки дійсно непевні себе. Мумм і Тіль вже признаються, що "експеримент з кабінетом Лизогуба — не вдався".

24 липня.

Приходив Ліґоцький, який був вже у Палтова і Дорошенка. Приготовив приняття для польської дипльоматичної місії у Києві.

В палаці гетьманськім підійшов до мене делєґат від Чорноморя, проф. Ерастов. Був у мене в бюрі, не застав. Говорить в справі авдієнції у гетьмана. Думає, що їх водять за ніс «імці. Віддають все — і Кубань, і Чорноморя, білим росіянам з їх ґен. Алексеєвим і з їх "Юго-Восточним Союзом". Про Дорошенка говорив скептично.

Гетьманівна згодилася дати мені витинки з російських ґазет про гетьмана на перегляд.

25 липня.

Були в мене Коновалець, Сушко і Чайківський. Два останні з бригади Натієва, хочуть активізувати січових стрільців, але бояться неприємностей від своєї "вітчини" — Австрії. Хотіли б говорити з гетьманом в їх справі, і щоб я з ним теж поговорив про те.

Приходив Калинович, привіз свіжі новинки з Відня і лист від Липинського. Липинський просить писати йому регулярно про політичні справи і новини у Києві. Питається про нашу партію. Лист трохи зрезиґнований.

Увечері у Шеметів на Жілянській, засідання Ґенеральної Ради партії. Орґанізація здається скріплюється. Орґанізуються хліборобські елементи на Полтавщині, Катеринославщині і Харківщині. Зачинаємо орґанізувати Київщину. Завтра хочуть іти до гетьмана, говорити в справі більш національного складу кабінету.

Перед 9 ввечері поїхав до палацу. Коли входив — з парку виходив гетьман в супроводі адютанта. Я вклонився і попросив о пять хвилин розмови. Пішов за ним нагору.

Дивно він виглядав в темряві напівосвітленого кабінету, коли в своїй черкесці, високий і стрункий, ходив туди і назад по кімнаті. Пригадалась мені одна сцена з Шіллєрового "Валенштайна", якого бачив перед війною у віденськім "Бургтеатрі".

Показав гетьману число "Діла" із звісткою, що він, під натиском Форґача, зрікся тайної клявзулі Берестейського мирового договору (про поділ Галичини). Він нервово відкинув ґазету набік і з піднесенням сказав:

— "Це брехня! Я нічого не зрікався. Форґач був у мене, правда… Зрештою поговоріть про це з Дорошенком"!

Я бачив, що розмова йому була неприємна. Потім він почав знов ходити по кабінеті. Казав:

— "Нічого українці без мене не зроблять! Скажіть їм це! Як мене не буде, то й України не буде''!

Був, видко, пригноблений чимсь… Увійшов Полтавець і замельдував премієра Лизогуба. Я попрощався і вийшов.

Нині адютанти палацові дуже чемні. Особливо кн. Кочубей, коли я вийшовши від гетьмана, пригадав йому фіксувати авдієнцію для Коновальця. При виході стояло авто з Вишневським, ще з якимсь паном і Ханенком, гетьманським господарем. Останній запропонував відвезти мене. Я спішився тоді до театру Соловцова. Увійшов до фойє під час першого антракту. Деякі знайомі в театрі висловлювали своє обурення на поведінку Форґача. Дехто нарікає на Дорошенка, бо нібито, коли Форґач заявив (устно!), що він односторонньо перекреслює клявзулю про Галичину, Дорошенко мав це приняти до відома. Мабуть, в тій справі німці нас не підтримають. Мумм і Тіль дають до пізнання, що можна було б вибирати між Холмщиною і Галичиною, — як кажуть.

27 липня.

О 9-ій мав нараду з Калиновичем у "Франсуа" в справі редагованої ним часописі у Відні. О 1-ій — в Клюбі "Батьківщина" — конференція з Міхновським, Шеметом і делєґатами харківської, катеринославської і київської орґанізацій партії. Кликали мене на авдієнцію до гетьмана. Відмовився іти з ними по-перше задля свого урядового становища, по-друге — щоб не викликати вражіння, що я вганяюся за міністерськими портфелями, бо напевно вони порушуватимуть справу зміни кабінету.

Приходив до мене до бюра січовий стрілець Чайківський. Сказав йому, на коли мають побачення у гетьмана і як мають там триматися. Представився я новому свому шефові, державному секретареві Завадському. (І. Кістяковський дістає інший пост). Перепросив мене, що не говорить по-українськи. Старший пан, росіянин, типовий царський бюрократ.

28 липня.

Увечері був у Шемета. Їх авдієнція у гетьмана тривала 15 мінут. Оповідав, що гетьман цікавився ближче справами партії.

Вчора арештовано Петлюру і деяких російських монархістів. Чи не рука Ігоря? Вчора вночі незвикла стрілянина на окраїнах міста.

29 липня.

Запропонували мені викладати в Народнім Університеті. Судова розправа проти Голубовича і тов. викликала загальний несмак і обридження. Ніколи я не був прихильником "ес-ерів" і, оскільки це було в моїх силах, старався вкоротити віку їх політичному існованню. Ганебно трималися ці люди на суді, а бувший "ес-ерівський" премієр міністрів Голубович плакав, каявся і просив німців "о снізхождєнії". Але в рівній мірі нечуване було заховання німецького суду. Було просто безличне.

Увечері бачив премієра Лизогуба і Василенка. Останній, підсміхаючись, заявив, що читав мій меморандум в справі преси, який я розіслав всім міністрам. Чи не тому він підсміхався, що прочитав там пару теплих слів про ворожу нам аґітацію російської преси і про "кадетів"? Бо перед тим, як стати міністром української держави, Василенко був членом партії Мілюкова.

Дорошенко каже, що в справі Галичини його поставили перед доконаним фактом та що