Наталія Гурницька - Мелодія кави у тональності кардамону

Відчуваючи, що Адам продовжує вивчати її, Анна здивовано підвела очі і, наштовхнувшись на його оцінюючий погляд, перестала усміхатися. Губи її ворухнулися в німому запитанні, але вона знову нічого не сказала, лише відчула, як серце зайшлося від того, що Адам якось надто уважно розглядає її губи. Невже він зараз нахилиться і поцілує її?

Але Адам цього не зробив, лише несподівано для самого себе не втримався і злегенька, ніби пестячи, торкнувся її губ, неквапно окреслив контури пальцем і опустив руку. Навряд чи ця дівчинка зрозуміє, чого йому хочеться насправді… І слава Богу… Не треба їй поки що такого розуміти. Нехай хтось інший бавиться з нею у такі ігри. Його тут за рік-два не буде.

Анна злякано розплющила очі, але від Адама не відсторонилася, лише, забувши про забруднені в борошні руки, вперлася долонями йому в груди. Такого з нею не мало статися. Навіщо він це зробив?

Губи її знов ворухнулися в німому запитанні, але вона промовчала. Доторк руки Адама виявився несподівано їй приємним. Цікаво, а якби він її поцілував?

Злякано глянувши на нього, вона перевела подих. Яке там поцілував? Порядна дівчина нікому такого не дозволить.

— Нащо пан таке робить? Я не повинна… Як ви…

Зауваживши, як перелякано дівчина дивиться на нього, Адам відступив від неї якнайдалі.

— Я тебе налякав? Вибач… Ти дуже гарна.

Він знов глянув на неї. Цікаво, відколи його приваблюють невинні дівчатка? Ніколи за собою такого не помічав. Це ж саме той випадок, коли будь-яка фривольна дія неприйнятна. Надто молода ця панна. А шкода, бо, коли вона виросте, його вже не буде у Жовкві.

Кинувши на Адама ще один розгублений погляд, Анна зніяковіла. Здається, мимоволі забруднила його сюртук борошном.

— Перепрошую. Я не хотіла… Направду, — вона підійшла до миски з водою і заходилася мити руки. — Я забула про брудні руки… Я все повитираю.

Провівши Анну здивованим поглядом, Адам мимоволі ще раз озирнув її з голови до п’ят. Гарненька і зграбна, ніби намальована. Аж дивно, що ніколи її тут не бачив.

Не цілком розуміючи, що робить, Анна знов підійшла до Адама і мокрою рукою спробувала стерти плями з його сюртука, проте лише сильніше розмазала їх по темній тканині й від того ще дужче зніяковіла.

— Я направду не навмисно… Я…

Він перейняв її руку. Затримав у своїй. Її рука ледь тремтіла, а сама дівчина виглядала як не при пам’яті. Здається, він налякав її до півсмерті. Навіщо він взагалі чіпав її? Відразу ж зрозуміло, що вона ще дитина.

Мимоволі відчувши докір сумління, Адам спохмурнів. Не мав би її торкатися. Вона не якась там дівка з його фільварку, яка давно все бачила, все знає і з якою можна не церемонитися. Тут інакша ситуація. На таку дівчинку можна хіба дивитися, а він як останній дурень вчепився до дитини.

— Не бійся, я не зроблю тобі кривди.

Анна обережно забрала долоню з його руки.

— Я знаю, але… Але…

Якось зовсім недоречно їй раптом пригадалося, які понищені у неї від роботи руки, і вона заховала їх у складках сукні.

— Я не злякалась. Просто я не звикла до такого.

— Я вже це зрозумів. Як ти називаєшся? — раптом запитав Адам. — Я тебе ніколи тут не бачив.

Вона скоса глянула на нього.

— Анна. А ви мене не пам’ятаєте?

— Я б запам’ятав таку гарну панну. Напевно, коли я сюди приходив, ти навмисно десь переховувалась.

Почервонівши, Анна потупилася. Якби Адам знав, якими близькими до істини є його слова, вмерла б із сорому.

— Вуйко десь затримується, але я йому скажу, що ви приходили…

Роздивляючись її, Адам не дослухав.

— Ти не спитала, хто я і навіщо сюди прийшов.

— Не мусила питати. Я знаю пана… Вже давно… Ще зі Львова.

Опустивши очі, вона не зауважила, яким здивованим поглядом озирнув її Адам.

— Аж таку добру пам’ять маєш? Скільки тобі років? Знаєш, я зачекаю на твого вуйка тут. Розкажи щось про себе.

Анна злякано підвела голову і знов зазирнула Адаму в очі.

— Пан не може чекати на мого вуйка тут. Я тут сама. Ви мусите піти.

Підійшовши до дверей, вона розчинила їх навстіж.

Прослідкувавши за нею поглядом, Адам усміхнувся. Здається, ця дівчинка виганяє його. Кумедно. Жодна панна її становища та віку не дозволяла собі такого. А вона з характером. Хто б подумав. Не виглядала здатною на таку рішучість.

— Виганяєш мене? Аж так сильно тобі допік?

Анна трохи розгублено глянула на нього.

— Я пана не виганяю, я тільки дуже прошу піти.

Не втримавшись, Адам розсміявся.

— Справді — величезна різниця. Не до порівняння.

Прощаючись, він знов усміхнувся. Цю дівчинку теж можна зрозуміти. Якщо він залишатиметься з нею наодинці, то зіпсує їй репутацію, а вона на таке не заслужила. Знаючи її родину, не мав особливих ілюзій щодо того, як їй тут ведеться. Зрештою, навряд чи цій дівчині світить щось особливе і в майбутньому. Але менше з тим, її майбутнє — не його клопіт.

Уже за чверть години по тому, як Адам вийшов із будинку, він і думати облишив про Анну. Натомість її його візит приголомшив настільки, що вона майже перестала розуміти, що діється. Спочатку — несподівана поява Адама в їхньому будинку, потім — увага, погляд, доторк. Логічно пояснити все це вона не могла, а тому губилась у здогадах. Цікаво, чому Адам дозволив собі таке? Вона так сподобалася йому чи це у нього таке специфічне ставлення до всіх жінок та дівчат? Ніколи чогось такого про нього не чула.

Цілий день Анна згадувала, як Адам дивився на неї, як обережно торкнувся її губ, і серце млосно завмирало на той спогад. Майже не чула, що говорили довкола, не помічала, що діється вдома, не розуміла, що робить сама, а коли випустила з рук тарілку, не второпала, чому та розбилася.

Наступного дня вдягнула найліпшу зі своїх буденних суконь і старанніше, аніж звичайно, заплела волосся у дві коси. Вчора Адам приходив до них додому, але нікого не застав, отже, нині знов прийде. Цікаво, як він дивитиметься на неї сьогодні? Теж захоплено?

А якщо байдуже? Анна взялася до звичної роботи, проте була така незібрана та неуважна, що робота майже не посувалася. Зачувши чиїсь кроки, насторожено завмирала, постійно прислухалася до звуків на вулиці, кидала погляд у вікно, а коли Адам з’явився на порозі, облишила все і втекла геть. Навіщо втекла? І сама