Даніель Дефо - Робінзон Крузо

добути з корабля все, що тільки можливо. Треба було поміркувати, як краще вчинити з плотом — використати старий чи змайструвати новий? Добре розмисливши, я дійшов думки: краще за все самому доплисти до корабля, а там уже змайструвати новий пліт. Та тепер я роздягнувся не на березі, а в своїй хижі, і зостався тільки в картатій сорочці, лляних штанях і легких сап'янцях.

На борт корабля я дістався таким самим робом, як і першого разу, та приготував новий пліт. Маючи вже досвід, я подбав про те, щоб пліт не виявився ні залегким, ні затяжким; я навантажив його найнеобхіднішими речами: у теслярському відсіку знайшов три мішки цвяхів (великих і маленьких), здоровезну викрутку, дюжину топірців і, що найголовніше, таку важливу річ як гострильний камінь. Крім цього, я позичив кілька речей у гармаша: дві чи три залізні ломаки, дві діжки мушкетних куль, сім мушкетів, ще одну мисливську рушницю і трохи пороху, а також цілий великий мішок дробу.

Крім того, я зібрав увесь одяг, який тільки зміг відшукати, запасне вітрило, гамак, кілька сінників. Навантаживши другий пліт, я щасливо дістався берега.

Я дещо хвилювався, що поки перебуватиму в морі, на березі звірі пожеруть мої харчі. Проте коли я повернувся в хижу, то не знайшов у ній жодних слідів чийогось перебування. Тільки на одній скрині сиділа тварина, схожа на кішку. Коли я наблизився, кішка відбігла на кілька кроків і зупинилася. Вона сиділа спокійно і дивилася мені просто в очі, начебто хотіла завести зі мною знайомство. Я виставив перед собою рушницю, але ж кішка ніколи перед тим не бачила рушниць, тож і не злякалася й не думала тікати. Тоді я кинув їй шматочок печива, хоча запаси мої й так були незначними. Кішка підійшла, понюхала та з'їла печиво. Вона вдоволено поглянула на мене, начебто просила ще. Я розвів руками: не міг же я віддати їй усі харчі! Кішка пішла собі геть.

Коли я перетягнув на берег і другий вантаж (довелося діжки з порохом відкрити, бо вони виявилися занадто тяжкими, і пересипати порох у мішки), я вирішив змайструвати собі намет із вітрила та рейок, які зрубав саме з цією метою. В наметі я сховав усе, що могло змокнути під дощем чи зіпсуватися на сонці. Порожніми скринями я загородив намет, щоб захиститися від наглого нападу людини або ж звіра.

З дошки я змайстрував собі двері до намету, постелив на землі постіль і, поклавши в головах два пістолі, а рушницю побіч себе, вперше спокійно ліг спати і міцно проспав усю ніч. Я був дуже змучений, адже попередньої ночі спав погано, а весь день тяжко працював, перевозячи речі з корабля на берег.

У мене були такі запаси різноманітного реманенту, яких, певно, ніхто ніколи не мав, але я й далі не міг заспокоїтися: поки корабель стоїть на мілині, я просто зобов'язаний дістати з нього все можливе: канати й мотузки, парусину, з якої в разі потреби можна зробити вітрила, діжку з підмоклим порохом. Крім того, я хотів зрізати всі вітрила і частинами перетягнути їх на берег, — вітрил із них уже все одно не пошиєш, зате парусину можна використати для намету.

Я вже зробив п'ять чи шість мандрівок на корабель і гадав, що більше нічого на ньому не знайду, коли зненацька натрапив на величезну діжу зерна, три діжки рому, коробку цукру і кадіб білого борошна. Знахідка надзвичайно здивувала мене, адже я гадав, що більше нічого на кораблі немає, окрім, звісно, харчів, які підмокли у воді. Зерно я пересипав у мішки, які наробив із парусини, і всі свої знахідки щасливо доправив на берег.

Наступного дня я мав здійснити останню мандрівку. На кораблі вже нічого не лишалося, тож я вирішив зрубати всі канати і переправити на берег усі залізні ланцюги. Та цього разу мені не так поталанило: пліт виявився перевантаженим, його дуже важко було скерувати в затоку, де я зазвичай причалював. Пліт перевернувся, і я, разом з усіма скарбами, опинився у воді. Мені нічого поганого не зробилося, берег-бо був зовсім близько, але я втратив свій вантаж. Щоправда, коли почався відплив, більшість речей я знайшов на піску. Я працював, як проклятий, щоб перетягнути все це на берег, особливо залізні ланцюги!

Вже тринадцять днів я жив на острові, одинадцять разів сплавав на корабель і забрав усе, що може перенести пара рук. Якби й далі стояла тиха погода, я, либонь, розібрав би корабель на трісочки й перевіз їх також. Та одного дня погода зіпсувалася, здійнявся вітер. Я саме залізна борт і востаннє обнишпорював каюту, певен: тут уже нічого нема, — аж раптом помітив шафку з шухлядами, в яких знайшлися леза до гоління, великі ножиці, дюжина ножів і виделок, а в одній шухлядці — гроші. Тут були монети: і європейські, і бразильські, і песо, і золоті, і срібняки, — загалом на суму тридцять шість фунтів стерлінгів.

Я тільки й посміхнувся, коли уздрів гроші. «Марнота! — вигукнув я сам до себе. — Чого варті для мене зараз гроші? Немає сенсу і брати їх! Усі вони — не дорожчі за ножа! Тож і лишайтеся на борту та йдіть на дно, як річ цілком непридатна»… Але, трохи поміркувавши, все-таки вирішив забрати гроші собі, загорнув у шмат парусини і сховав у кишеню. Я саме готувався змайструвати ще один пліт, аж тут небо потемніло, вітер почав лютувати; за чверть години з берега подув свіжий бриз. Тільки зараз я збагнув, що в такий вітер не зможу в'язати пліт, тож треба швидко забиратися з корабля, доки не почався приплив — інакше я просто не дістануся берега. Я стрибнув у воду й поплив, але плисти було дуже тяжко: по-перше, всі кишені мої були натоптані різноманітними дрібничками, а по-друге, вода почала чинити опір. За деякий час здійнявся справжній шторм.

На моє щастя, я вчасно добився до берега й заховався в наметі, оточений своїми скарбами, почуваючи себе в цілковитій безпеці. Всю ніч дув дужий вітер, а зранку, коли я вийшов на берег, то вже не побачив свого корабля! Я трохи розхвилювався, але заспокоював себе думкою, що встиг переправити на берег майже всі корисні речі. І взагалі, то не моя була провина, що я більше не зміг нічого взяти з корабля.

Згодом море викинуло на берег уламки судна, та що я вже міг із ними вдіяти?

Думки ж мої тепер зосередилися на питанні, як захиститися від хижаків чи