Даніель Дефо - Робінзон Крузо

ще на кораблі лишалося трошки зерна, яким ми годували свійську птицю, але під час шторму всі птахи загинули. Було трохи ячмінного та пшеничного борошна, та згодом я виявив, що борошно попсували щури. Кілька ящиків із міцними напоями, що належали нашому шкіперу, і п'ять галонів вина я також перетягнув на пліт. Їх я не запаковував у скрині, бо в цьому не було потреби.

Поки я працював, почався приплив, і я у розпачі зауважив, що мій одяг, який лишився на березі: куртку, сорочку, жилет, — усе змило в море. Зостався я в самих бриджах, у яких і приплив на корабель, та в панчохах. Довелося шукати собі якогось одягу. Цього добра знайшлося багато, але я взяв собі тільки найнеобхідніше, бо найперше мені треба було подбати про речі важливіші — інструменти, які згодяться для роботи на березі. Пошуки забрали багацько часу, та зрештою я натрапив на теслярську скриню — у моєму становищі це був просто дарунок долі, цінніший, ніж повний корабель золота. Усю скриню я просто завантажив на пліт, навіть не перевіряючи її вмісту, бо вже не мав на це часу.

Варто було подбати про зброю. У великій каюті зберігалися дві прекрасні мисливські рушниці та два пістолі. Найперше я перетягнув на пліт саме їх, прихопивши заодно порох і кулі. Взяв я також дві старезні іржаві шаблі. Я пам'ятав, що на кораблі мають бути три діжки пороху, проте не пригадував, де наш гармаш їх тримав. Кінець кінцем мені вдалося розшукати їх; дві виявилися сухими, а третя набралася води. Отож дві діжки пороху я перетягнув на пліт. Крім того, я завантажив дві пилки, сокиру та молоток. Більш-менш я себе забезпечив, і варто було поміркувати, як дістатися берега з усім цим скарбом. Я не мав ні вітрила, ні весел, ні правила, а найменший вітерець загрожував перевернути хистку посудину.

Але море було лагідним, починався приплив, а слабенький легіт дув до берега. Я відшукав кілька зламаних весел із розбитого човна і відчалив. Приблизно з милю я проплив спокійно, хоча пліт протягнуло трохи далі від того місця, де мене вчора викинуло на берег. З цього я зробив висновок, якщо вже є течія, десь неподалік може бути річка або струмок, а річковий лиман може послужити мені гаванню, де я спокійно причалю до берега.

Так і сталося: очам моїм відкрилася невеличка затока, течія нестримно тягнула мене туди, тож я спрямував пліт так, щоб триматися середини затоки.

Але тут я ледь не зазнав другої кораблетрощі, яка, либонь, просто розбила б мені серце. Я зовсім не знав узбережжя, і коли мій пліт одним кінцем сів на мілину, він так накренився, що всі пожитки з'їхали набік і заледве не потопилися. У розпачі я підпер скрині спиною і не знав, що діяти: самотужки я не міг зрушити пліт із мілини. Отак я простояв із півгодини, допоки приплив не підхопив плоту. Тоді я схопився за весла і почав скеровувати посудину глибше в затоку — й нарешті уздрів річку. Я не знав, чи варто підніматися вище по ріці, тож вирішив причалити якомога ближче до морського узбережжя.

За деякий час я помітив невеличку печеру по праву руч; великих зусиль мені коштувало спрямувати туди пліт. Із кількох спроб мені це вдалося. Але й тут на мене чигала небезпека: берег був крутим, тож я будь-якої миті міг потопити свій безцінний вантаж, адже не було де гарненько причалити. Тому я чекав найвищої точки припливу, а весло використовував замість якоря, щоб стримати рух плоту, і врешті-решт вода винесла мене на мілину. Коли я помітив, що води навколо — не більш як на фут завглибшки, то відштовхнувся веслами й викинув пліт на узбережжя, а потім миттю занурив обидва весла у пісок, аби зупинити пліт. Отак я тримався непорушно, допоки не почався відплив і всі мої пожитки сухими й неушкодженими не опинилися на березі.

Треба було добре обстежити околицю і вибрати собі гарну місцину для житла, де майну моєму не загрожували б жодні несподіванки. Я ще й досі не знав, де саме опинився. Був це континент чи острів? Населений чи безлюдний? Мешкали тут хижаки чи ні? Менш ніж на милю попереду височів скелястий пагорб — найвищий серед цілої шереги пагорбів на північ од мене. Узявши мисливську рушницю та пістоль, а також ріг із порохом, я вирушив на верхівку пагорба на розвідку. З великими труднощами видряпавшись нагору, я побачив, що доля моя незавидна: я перебував на острові, зусібіч оточеному морем. Ніде поблизу не було видно великої землі, окрім кількох скель, які виступали з води, і двох невеличких острівців, менших за мій, на відстані близько трьох льє на захід.

Збагнув я і те, що мій острів — цілком безлюдний. Мабуть, тут мешкають які-небудь дикі звірі, та поки що я не бачив навіть їх. Зате кругом літало безліч птахів. Я не знав, що це за птахи і чи можна їх їсти. На зворотній дорозі я уполював великого птаха, що сидів на дереві якраз там, де починався ліс. Мабуть, це був перший постріл, що пролунав на цьому острові з дня сотворення світу. Тільки-но я вистрілив, як звідусіль злетіли цілі хмари пернатих; вони збентежено ґелґотали і били крильми. Я не міг упізнати серед них жодної відомої мені пташки. Що ж до птаха, якого я вполював, то він схожий був на яструба і пір'ям, і дзьобом, але не мав яструбиних пазурів. М'яса його я не зміг їсти.

Я цілком задовольнився першою розвідкою і повернувся до плоту, щоб перетягнути пожитки на берег. Цим я й займався до самого вечора. Я ще не вирішив, як мені перебути ніч, бо страшнувато було влягатися спати на землі — раптом поночі мене ковтне який-небудь хижак? Тільки згодом я переконався, що для таких страхів на острові не було жодних підстав.

Отож я забарикадувався поміж скринь, які витягнув на берег, таким чином змайструвавши собі подобу хижі. Що ж до їжі, я поки що не знав, чим харчуватимусь далі, бо крім птахів, примітив на узліссі хіба що двох чи трьох тваринок, схожих на зайців.

Думки мої повернулися до корабля: можна зробити спробу переправити на берег більше корисних речей, наприклад, канати й вітрила, тож я постановив здійснити ще одну вилазку на корабель. Я ж бо був певен, що найперший шторм уже точно його розтрощить, тому вирішив відкласти всі нагальні справи й