Марк Твен - Пригоди Тома Сойєра

розташовані значно нижче спини; штани трималися на одній підтяжці й висіли ззаду мішком, а обтріпані штанини волочилися по багнюці, якщо Гек не закасував їх вище колін.

Гекльберрі робив, що заманеться, ні в кого не питаючи дозволу. Коли було сухо, він ночував на чиємусь ґанку, а якщо йшов дощик, то в порожній бочці; йому не треба було ходити ні до школи, ні до церкви, не треба було когось слухатися: захоче — піде ловити рибу або купатися, захоче — просидить на річці, скільки кортітиме; ніхто не забороняв йому битися; йому можна було гуляти до пізньої ночі; навесні він першим виходив на вулицю босоніж і останнім взувався восени; йому не треба було ні вмиватися, ні вдягатися в усе чисте; і лаятись він також був мастак. Словом, у цього обідранця було все, що додає життю смаку. Так думали всі засмикані, замучені хлопчики із порядних сімей в Сент-Пітерсберзі.

Том озвався до цього романтичного бродяги:

— Здоров був, Гекльберрі!

— Здоров був і ти, якщо не жартуєш.

— А що це в тебе?

— Дохла кішка.

— Дай-но гляну, Геку. От добряче околіла! Де ти її взяв?

— Купив у одного хлопця.

— А що дав?

— Синій квиточок і бичачий пузир; а пузир я дістав на бійні.

— Звідки в тебе синій квиточок?

— Купив у Бена Роджерса за палицю для обруча.

— Слухай, Геку, а на що згодиться дохла кішка?

— Як то — на що згодиться? Зводити бородавки.

— Скажеш таке! Я знаю кращий засіб.

— Знаєш ти, якраз! Ану скажи, який?

— А гнила вода.

— Гнила вода! Яйця виїденого не варта твоя гнила вода!

— Не варта, по-твоєму? А ти пробував?

— Ні, я не пробував. А ось Боб Таннер пробував.

— Хто це тобі сказав?

— Як хто? Він сказав Джефу Тетчеру, а Джеф сказав Джонні Беккеру, а Джонні сказав Джиму Холлісу, а Джим сказав Бену Роджерсу, а Бен сказав одному негру, а негр сказав мені. Отак-от було.

— То й що? Всі вони брешуть. Тобто всі, крім негра. Його я не знаю, але я в житті не зустрічав такого негра, який не брехав би. Дурня це все! Ти краще розкажи, як Боб Таннер це робив.

— Так, як треба: узяв та й засунув руки в гнилий пеньок, де набралася дощова вода.

— Удень?

— А коли ж іще?

— І обличчям до пенька?

— Ага. Тобто я так думаю.

— А він щось примовляв?

— Ні, здається, нічого не казав. Не знаю.

— Ага! Ну який же бовдур так зводить бородавки! Нічого ж не вийде. Треба піти зовсім одному в саму гущавину лісу, де є гнилий пеньок, і рівно опівночі стати до нього спиною, запхнути руку в воду і сказати:

Ячменю, ячменю, розсипся, як дичка,

Зведи бородавки, гниленька водичка, —

а тоді хутко відійти на одинадцять кроків із заплющеними очима, повернутися тричі на місці, а потім іти додому й ні з ким не розмовляти: якщо комусь хоч слово скажеш, то нічого не подіє.

— Ну, це схоже на правду. Тільки Боб Таннер зводив не так.

— Ще б пак, звісно, що не так: тому в нього й бородавок безліч, ні в кого в місті стільки нема; а якби він знав, як правильно поводитися з гнилою водою, то жодної не було б. Я й сам звів купу бородавок таким способом, Геку. Я ж часто маю діло з жабами, того в мене завжди бородавки. А буває, ще виводжу їх гороховим стручком.

— Це правда, стручком теж добре виходить. Я теж так робив.

— Та невже? І як ти зводив стручком?

— Береш стручок, лущиш зерна, тоді ріжеш бородавку, щоб виступила кров, капаєш кров’ю на половину стручка, риєш ямку і закопуєш стручок на перехресті, коли місяць молодий, рівно опівночі. А другу половинку треба спалити. Розумієш, та половинка, на якій кров, увесь час буде притягувати другу, а кров тягне до себе бородавку, того вона сходить дуже швидко.

— Твоя правда, Геку. Але коли закопуєш, треба ще примовляти: «Стручок в землю, бородавка з тіла, щоби до мене вернутись не сміла», — так ще краще діє. Джо Гарпер теж так робив, а він, знаєш сам, де тільки не бував! Навіть до самого Кунвілля добирався. Ну, а як же їх зводять дохлою кішкою?

— Як? Дуже просто: береш кішку і йдеш на цвинтар опівночі, після того, як там поховали якогось великого грішника; рівно опівночі з’явиться чорт, а може, два чи три; ти їх, звісно, не побачиш, почуєш тільки — наче вітер шумить, а може, почуєш, як вони розмовляють; і ось коли вони потягнуть грішника, тоді треба кинути кішку їм вслід і сказати: «Чорт за мерцем, кішка за чортом, бородавка за кішкою, я не я, і бородавка не моя!» Жодної бородавки не лишиться.

— Схоже на правду. Ти сам колись пробував, Геку?

— Ні, а чув від старої Гопкінс.

— Ну, тоді це надійний спосіб. Усі кажуть, що вона відьма.

— Кажуть! Я точно знаю, що вона відьма. Вона поробила батькові. Він мені сам розказував. Іде якось він і бачить, що вона на нього нашіптує, тоді він схопив камінь, і як кине в неї, — влучив би, якби вона не відхилилася. І що ти думаєш? Тієї ж ночі він заліз п’яний на дах сараю, впав звідти і зламав собі руку.

— Жах який! А звідки він дізнався, що вона на нього нашіптує?

— Господи, батько про це миттю дізнається. Він каже: коли відьма дивиться тобі просто у вічі, — значить, поробити хоче. Особливо коли щось бурмоче. Тому що коли відьми бурмочуть, це вони читають «Отче наш» ззаду наперед.

— Слухай, Геку, ти коли думаєш спробувати кішку?

— Сьогодні вночі. По-моєму, чорти мають сьогодні прийти за стариганем Вільямсом.

— Але ж його поховали в суботу. Хіба вони не забрали його в суботу вночі?

— Дурниці мелеш! Хіба чари можуть подіяти до півночі? А там неділя починається. Не думаю, що чортам вільно всюди тинятися в неділю.

— Я щось не подумав. Це правильно. А мене візьмеш?

— Візьму, якщо не боїшся.

— Боюсь! Як би не так! Ти мені нявкнеш?

— Ага, і ти мені теж нявкни, якщо можна буде. Бо минулого разу я тобі нявкав-нявкав, доки старий Гейс не почав кидати в мене камінці, та ще й каже: «Чорт би забрав цю кішку!» А я йому швиргонув цеглину в вікно — тільки ти не кажи нікому.

— Добре, не скажу. Тоді мені не можна було нявкати, за мною тітка стежила, а сьогодні я нявкну. Слухай, а що це в