Марк Твен - Пригоди Тома Сойєра

ходити до школи. Він ніби побачив слабеньке світло в кінці тунелю. Том дослідив свій організм, не знайшов ніяких болячок і знову почав прислухатися. Цього разу йому здалося, що в нього є ознаки кольок в шлунку, і він почав сподіватися на них. Однак симптоми ставали дедалі слабшими і зрештою зовсім зникли. Том почав думати далі й незабаром знайшов дещо інше — один верхній зуб у нього хитався. Зрадівши, що йому так пощастило, Том вже зібрався було застогнати для початку, аж раптом зметикував, що коли він прийде до тітки з такою скаргою, вона всього-на-всього висмикне йому зуба, а це дуже боляче. Він вирішив залишити зуб про запас і пошукати ще щось. Досить довго нічого не міг придумати, а тоді згадав, що лікар якось розповідав про одну хворобу, з якою пацієнт на два або й три тижні мусив лишатися в ліжку і міг взагалі залишитися без пальця. Хлопець миттю висунув «хворий» палець з-під простирадла і почав його розглядати. От тільки не знав, які мають бути симптоми хвороби. Та все ж подумав, що спробувати варто, тому почав стогнати з великим натхненням.

А Сід спав собі, нічого не підозрюючи.

Том застогнав голосніше, і йому здалося, що палець у нього й справді починає боліти.

Сід і вухом не повів.

Том аж захекався від натуги. Він перевів подих, потім зібрався з силами й видав підряд кілька просто чудових стогонів. Сід знай собі хропів.

Том навіть розсердився. Він покликав: «Сіде, Сіде!» — й потрусив його. Це, звісно, подіяло, і Том знову заходився стогнати. Сід позіхнув, потягнувся, чхнув, сперся на лікоть і подивився на Тома. Той все стогнав. Сід гукнув:

— Томе! Агов, Томе! Жодної відповіді.

— Ну ж бо, Томе! Що з тобою, Томе? — і Сід схопив його за плечі, злякано заглядаючи в очі.

Том простогнав:

— Відчепись, Сіде. Не займай мене.

— Та що це з тобою, Томе? Я покличу тітоньку.

— Ні, не треба. Може, воно саме мине. Не клич нікого.

— Та як не кликати? Припини, Томе, не стогни так жахливо. Давно це з тобою?

— Кілька годин. Ох! Ой, не крутися так, Сіде, ти мене угробиш.

— Томе, чого ти мене раніше не розбудив? Ой, Томе, перестань. Просто мурашки по шкірі, коли ти стогнеш. Томе, та що з тобою?

— Я все тобі прощаю, Сіде. (Стогін.) Все, що ти мені зробив. Коли я помру…

— Ой, Томе, але ж ти не помираєш? Не треба, Томе, ой, припини. Може, ще…

— Я всіх прощаю, Сіде. (Стогін.) Так і скажи їм, Сіде. А ще, Сіде, віддай мою віконну раму й однооке кошеня тій новенькій дівчинці, яка недавно приїхала, і скажи їй…

Але Сід жужмом схопив свій одяг і зник. Том і справді страждав тепер, так розігралась його уява, тому стогони звучали досить природно.

Сід скотився вниз сходами і крикнув:

— Ой, тітонько Поллі, йдіть хутчіше! Том помирає.

— Помирає?

— Так, тьотю, помирає! Чого ж ви стоїте — біжіть швидше!

— Дурниці! Не вірю!

Та все ж вона стрілою помчала нагору, а за нею слідом Сід і Мері. Обличчя тітоньки побіліло, губи тремтіли. Вона підбігла до ліжка і з натугою промовила:

— Ну, Томе! Томе! Що з тобою сталося?

— Ой, тітонько, я…

— Що з тобою, Томе, що таке, мій хлопчику?

— Ой, тітонько, у мене на пальці гангрена!

Тітонька Поллі впала на стілець і спочатку засміялася, потім заплакала, потім засміялася й заплакала водночас. Це повернуло їй сили, і вона сказала:

— Ну, Томе, що за комедію ти мені ламаєш? Облиш ці дурниці й вставай.

Стогони припинилися, і біль у пальці зовсім зник. Том зрозумів, що потрапив у дурну ситуацію, і сказав:

— Тітонько Поллі, мені здалося, що це гангрена, і було так боляче, що я зовсім забув про свій зуб.

— Он як! А що в тебе із зубом?

— Один зуб угорі хитається і болить так, що просто жах.

— Добре, добре. Тільки не починай знову стогнати. Відкрий рота. Ага, зуб хитається, але від цього ще ніхто не помирав. Мері, принеси мені шовкову нитку та палаючу головешку з кухні.

Том сказав:

— Ой, тітонько, тільки не треба його смикати. Зараз він уже зовсім не болить. Щоб я вмер на цьому місці, анітрохи не болить. Будь ласка, не треба. Я все одно піду до школи.

— Ага, все одно підеш, ось як? Значить, ти все це влаштував лише для того, щоб не ходити до школи, а замість цього піти на річку? Томе, Томе, я тебе так люблю, а ти мене просто вбиваєш своїми витівками!

Знаряддя для видалення зуба були вже напоготові. Тітонька Поллі зробила з шовкової нитки петельку, міцно обмотала нею хворий зуб, а другий кінець нитки прив’язала до ліжка. Тоді схопила палаючу головешку і тицьнула нею ледь не в самісіньке обличчя хлопчика. Зуб вискочив і повиснув, похитуючись на ниточці.

Але за кожне випробування людина отримує нагороду. Коли Том ішов після сніданку до школи, йому заздрили всі хлопчаки, які зустрічалися по дорозі, бо в верхньому ряду зубів у нього тепер була дірка, через яку можна було чудово плювати новим і дуже гарним способом. За Томом біг цілий хвіст хлопців, які цікавилися цим новим відкриттям, а хлопчик із порізаним пальцем, котрий досі був предметом лестощів та поклоніння, залишився на самоті, втративши колишню славу. Він був дуже цим засмучений і сказав зневажливо, що не бачить нічого особливого в тому, щоб плюватися, як Том Сойєр, але інший хлопчик відповів лише: «Зелений виноград!» — і розвінчаному герою довелося засоромлено піти геть.

Незабаром Том зустрів юного парію Гекльберрі Фінна, сина першого сент-пітерсберзького п’янички. Всі міські матусі щиро ненавиділи і зневажали Гекльберрі Фінна за те, що він був лінюхом, бешкетником і не визнавав жодних правил, а також за те, що їхні діти захоплювалися Геком, прагнули його товариства, хоча їм це суворо заборонялося, і жалкували, що їм бракує хоробрості бути такими ж, як він. Том нарівні з рештою хлопчиків із пристойних сімей заздрив становищу юного відщепенця Гекльберрі, з яким йому суворо забороняли приятелювати. Саме тому він користувався кожною зручною нагодою, щоб погратися з Геком. Гекльберрі завжди був одягнений у якісь обноски з чужого плеча, всі в плямах і такі подерті, що лахміття розвівалося на вітрі. Замість капелюха він носив якесь просторе дрантя, від крисів якого був відшматований великий кусень у формі півмісяця; сюртук, якщо він взагалі був, сягав ледь не п’ят, до того ж задні ґудзики були