Крістіні Нестлінгер - Маргаритко, моя квітко

ліг Флоріанові на плече, та це сталося зовсім ненавмисно. Навпаки, адже Маргарита абсолютно не вважала свої груди чимось гідним уваги. Просто дівчина намагалася не допустити жодного контакту між Флоріаном і ковбаскою сала на своєму животі. Тож вона втягнула живіт, а «живіт сховати, груди вперед!» – це команда, яку змалечку засвоює навіть дитина, котра рідко ходить на фізкультуру.

Таким чином, Флоріан сидів із Маргаритиними грудьми на правому плечі. Вуха в нього почервоніли, стали темно-вишневі, й у них почало трохи дзвеніти. Через цей дзвін Маргаритине: «Тут трохи підтягни, а тут підкороти», – заледве доходило до його мозку. Хлопець відсунувся і, вказавши на вільну половину стільця, запропонував: «Сідай сюди!»

Маргарита присіла, і крісло нахилилося. Ні, воно не перекинулося, та дві його ніжки відмовилися витримувати Маргари-тину вагу і повільно-повільно вислизнули з-під сидіння. Флоріанове крісло було дуже старе! Маргарита спробувала втриматись і схопилася за однокласника. Він чесно намагався її підтримати, але врешті-решт і Флоріан, і Маргарита опинилися на підлозі в тісних обіймах, а двоноге крісло – над ними.

~ Ти не вдарилася? – запитав Флоріан.

– Ні, – відповіла Маргарита. Вона лежала на двох ніжках стільця, і вони страшенно тиснули її в ребра.

– Від тебе гарно пахне, – сказав Флоріан.

Те, що гарно пахло на Маргариті, було маминою блузкою. Вона була напахнючена «Міс Діор».

– Ти пахнеш виноградом, – сказав Флоріан і почав нюхати Маргаритину шию. Маргарита захихотіла, бо її лоскотав його ніс. На шиї Маргарита мала особливо сильні лоскотки.

– Ти вже цілувалася? – поцікавився Флоріан, дихаючи Маргариті в шию. Маргарита не відповіла. Ні з ким не цілуватися -хіба за винятком родичів – хоч у 64-сторінкових романах це і було добрим іміджем, але, наскільки вона знала з розмов зі Са-біною, у шкільних колах бути нецілованою вважалося несучас-ішм і дитинячим. Маргарита подумала, що настав час визволятися з обіймів Флоріана. Вона відкотилась убік. Флоріан покотився за нею.

– Відпусти! – сказала вона. Та Флоріан не відпустив її, а натомість раптом поцілував. Маргарита часто уявляла собі «пертий поцілунок». Чи відповідав поцілунок Флоріана її уявленням – подумати про це вона не встигла, бо її увагу відволік тихенький, але жахливий звук. Клаптик маминої шовкової блузки й одна з ніжок стільця зчепились одне з одним, і коли злякана Флоріановою активністю Маргарита смикнулася, почулося тихе й підле «трісь!» Певно, чистий шовк не звик мати справу з ніжками стільців!

Мамина блузка роздерлась уздовж усієї спини, від коміра до самого низу. Маргарита була шокована. Та Флоріан, не здогадуючись ані про те, що блузка була мамина, ні про те, що вона була дорога, поцілував Маргариту ще раз. При цьому він помацав її за груди. Маргариту це розсердило. Вона, щоправда, дозволила поцілувати себе ще раз, але майже не брала участі у другому поцілунку. Коли її рот звільнився, вона попередила:

– Нам ще треба намалювати аж два трикутники!

– До дупи трикутники! – пробурмотів Флоріан і зажадав Третього поцілунку. Маргарита не протестувала і була глибоко розчарована, що й за третім разом її не охопило жодне глибоке чи могутнє почуття. А от Флоріан, здавалося, був цілком задоволений. Посміхаючись від одного червонющого вуха до другого, він спробував розщіпнути мамину блузку. Маргарита почала захищатися. Флоріан сказав:

– Тепер ти моя дівчина, і я маю право побачити тебе голою!

Але Маргарита тримала блузку обома руками. Жодна людина не мала права побачити її ковбаску сала!

– Припини, бо закричу! – пригрозила Маргарита. Це на Флоріана подіяло. Він відпустив мамину блузку, встав, приніс із кухні два стільці й оголосив, що готовий вислухати Маргаритині вказівки і домалювати решту трикутників. Ділячи навпіл один із кутів, він попередив:

– Але про те, що ти моя дівчина, у школі нікому не розказуй, добре?

– Чому? – здивувалася Маргарита.

– Бо я не люблю, коли про мене пліткують, ~ сказав Флоріан.

З цим Маргарита мусила погодитися.

Близько восьмої години вони впоралися з трикутниками. На прощання Флоріан поцілував Маргариту ще раз. її груди при цьому він лишив у спокої.

Коли Маргарита прийшла додому, в кухні сидів тільки Гансик. Наминаючи мариновані огірки, він доповів:

– Мама вже лягла спати. Меді теж спить. А тато пішов до ресторану їсти гуляш!

Маргарита хотіла вже йти до ліжка, та Гансик умовив її пограти в карти. Щоби не будити Меді, вони залишились у кухні й почали грати на кукурудзяні зернята.

Коли граєш у карти, час летить дуже швидко. Була рівно дванадцята, коли відчинилися двері й до хати зайшов тато.

– А чого це мої маленькі зайчики ще не в ліжечку? – запитав він, прихилившись до дверей кухні. У нього був дивний погляд, і йому було трохи важко говорити.

– Ти п'яний? – спитав Гансик.

– Тільки трішки, – відповів тато.

– Тобі чимось помогти? – поцікавилася Маргарита.

– Нічим, мій коханий зайчику, таткові нічим не можна допомогти, – сказав тато, пішов у темну вітальню і завалився на шкіряний диван.

Маргарита і Гансик відклали карти і поспішили за татом.

– Іди до ліжка, тату, – сказала Маргарита.

– Тато буде спати тут, – пробурмотів тато, – тато не хоче в подружнє ліжко! Було би гарно, якби мої маленькі зайчики принесли мені мою ковдру!

– Що він хоче? – перепитав Гансик.

– Свою ковдру! – сказала Маргарита. Проблема полягала в тому, що тато не мав своєї ковдри. Зазвичай він спав із мамою на двоспальному ліжку під двоспальною ковдрою.

~ Мама ковдри не віддасть, – сказав Гансик. Тато підняв голову.

– Розрізати! – пробубонів він. – Розрізати навпіл! Ліва половина моя! – І знов опустився на шкіряний диван.

Маргарита взяла картатий плед, яким мама накривала коліна, коли дивилася телевізор, і хотіла вкрити ним тата.

– Він буде йому закороткий, – зупинив її Гансик, побіг у дитячу кімнату, приніс свою ковдру і накрив нею тата.

– А мені вистачить пледа, – великодушно сказав він.

Тато натягнув Гансикову ковдру на голову. Гансик і Маргарита ще якийсь час постояли перед цією горою, під якою ворушився тато, і коли з-під гори почулося тихе хропіння, позіхаючи, пішли в дитячу. Вони були страшенно змучені. Такі змучені, що навіть не сказали одне одному «добраніч!»

Наступного дня у школі Маргарита була невиспана і весь час боролася з позіхами. На великій перерві вона залишилася на своєму місці, сподіваючись на якийсь погляд чи знак від Флоріана. «Невже «таємна любов» конче мусить бути аж такою таємною, щоби навіть не глянути на мене?» – подумала Маргарита. Флоріан із Отті Горнеком і