Міхаель Енде - Скорочено Джим Ґудзик і машиніст Лукас

йшло дивне легке золотаве світло. Лукас зупинив Емму та почав досліджувати берег. Лукас спорожнив котел Емми, і локомотив ковзнув у воду. Течія була доволі сильною. Вона миттю підхопила пливучий локомотив і понесла його вперед. Дракониця, що боялася води, як і всі її родичі, все ще стояла на березі й вироблювала жахливі гримаси. У неї були на те причини, оскільки вона знала напевне, що у воді її вогонь згасне і, крім того, вода змиє з неї весь бруд. Їй було дуже-дуже страшно.

Дракониця, як виявилося, чудово вміла плавати. Так і дрейфували вони цілком беззвучно крізь нічне Дракон-Місто. Течія помітно посилилася. Вона стала по-справжньому бурною. Усі опинилися у печерах під скелями. Течія несла їх уперед та вниз, усе глибше та глибше. Дітлахи заплющили очі і міцно вчепилися один в одного та в локомотив.

Через деякий час течія річки стала рівною, тільки тепер мандрівники перебували десь глибоко під землею. Поступово вони наважилися розплющити очі та побачили, що у темряві мерехтить райдужне чарівне світло. Світло йшло від сотень тисяч червоних дорогоцінних камінців, які кристалами завдовжки з руку росли на стінах та на стелі. Ці рубіни іскрилися, блищали та мерехтіли, ніби незліченні ліхтарики. Видовище було надзвичайно чудовим. За деякий час світло змінилося. Воно змінилося сліпучою зеленню, яку випромінював цілісінький ліс смарагдів. Трохи далі річка попрямувала крізь низький, вузький та довгий грот, у якому панувало фіолетове сяйво, що створювали міріади найтонших кристалів аметисту. Підземним красотам не було краю.

Течія раптом знову помітно посилилася. Настала темрява. Вони вдруге проминули браму в скелі, і Емма зі своїми пасажирами на борті та драконицею ззаду стрілою вилетіла назовні.

Їх зустріла чудова ясна зоряна ніч. Тепер річка спокійно та велично текла своїм широким руслом. Береги по обидві її боки оточували могутні вікові дерева. Їхні стовбури були прозорими. Локомотив ковзнув під фарфоровим мостиком! Лі Сі відразу зрозуміла, що це Мигдалія. Вона саме стояла поруч із Джимом, і тому в пориванні радості поцілувала його просто в губи. Джим завмер, наче громом вдарений. Дітлахи сміялися, і горлали, і обіймалися, і так розійшлися, що Емма заходила ходуном. І ледь не перекинулася, але тут Лукас закликав їх до спокою.

Глава двадцять третя, у якій мигдальська принцеса розповідає свою історію, а Джим раптом сердиться на неї

Лі Сі розповіла, що одного разу батько відправив її на канікули до моря. Дівчинка жила з подругами і фрейлінами у маленькому гарненькому замку із лазурового фарфору. Одного разу Лі Сі втекла і попрямувала гуляти морським берегом. Дівчинка усе йшла і раптом потрапила на скелясте узбережжя, інший край якого крутим обривом ішов до моря. У морі з'явився корабель з червоними вітрилами, а на найбільшому була цифра 13. З корабля зістрибнув чоловік дуже жахливої зовнішності. На голові в нього був дуже дивний капелюх із намальованими на ньому черепом та двома перехрещеними кістками. Вдягнений він був у картату куртку, шаровари та ботфорти. Із-за поясу стирчали кинджали, ножі та пістолети. Він мав довгі чорні вуса, а у вухах красувалися товсті золоті кільця. Пірат схопив Лі Сі і ув'язнив на човні. Усіх піратів було тринадцять. Вони усі були схожі, тільки в капітана на капелюсі була червона зірка. Пірати зустрілися в морі з драконицею, якій віддали дівчинку за діжку натурального рому марки "Драконова горлянка". Потім вони домовилися про наступну зустріч та розпрощалися. Так Лі Сі потрапила до пані Мальцан.

Щодня з ранку до вечора діти сиділи у драконихи, прикуті до парт, і мали навчатися читати, писати, рахувати і ще чомусь. Однієї ночі Лі Сі вдалося кинути у річку пляшку з листом... І ось тепер усі врятовані.

Джим розповів про все, що пережили вони із Лукасом, перш ніж знайшли шлях до Дракон-Міста. Хлопець сказав, що після того, як побачив школу пані Мальцан, не хоче вчитися ні писати, ні читати. Лі Сі була дуже здивована, що Джим ще не вміє цього, хоч він старший від неї на рік. Тим більше, саме вміння дівчинки писати і читати врятувало усіх дітей. Адже вона написала пляшкове послання, що врятувало їх. Тому дівчинка запропонувала Джимові, що сама навчить його читати і писати. Джим розумів, що Лі Сі загалом права, однак саме це його й дратувало. І що це їй прийшло до голови напучувати його? Адже він як-ніяк нещодавно врятував її, до того ж ризикуючи власним життям.

Незабаром мандрівники побачили тисячі дахів Пиню.

Глава двадцять четверта, у якій Емма отримує незвичайну винагороду, а мандрівники – великий сніданок на будь-який смак

Друзі витягли локомотив на сушу. Дракониця теж виповзла на берег та вляглася там, ледь жива через втому. По ній було видно, що поки усіляке бажання погано поводитися в неї пройшло. Лукас із Джимом знову привели Емму у суходільний вигляд.

Мигдальський польовий жандарм побачив усіх і поїхав велосипедом до них. Огинаючи останній кущ, він зачепив одну волосинку на драконицевому хвості. Переляканий до смерті, жандарм розвернув велосипеда і так ушкварив назад, ніби за ним женуться сто чортів. Захекавшись, він дістався столиці та доповів про побачене своєму начальникові. Про це повідомили царя. Неможливо й уявити, яка суєта зчинилася в столиці через цю новину. Усі зрозуміли, що рятівники повернулися, і почали готувати святкову зустріч.

І ось нарешті вони з'явилися. Джим із Лукасом стояли в кабіні та махали з віконець направо та наліво. Діти сиділи на даху, а посередині стояла Лі Сі, маленька принцеса. Час від часу її було майже не видно у хмарах квітів, якими мигдальці постійно осипали прибулих із кожного вікна. А ті, що заповнили вулиці, розмахували паперовими прапорцями, підкидали у повітря свої круглі капелюхи та кричали.

Позаду дракониці поступово утворювалася хода з мигдальців, які співали та сміялися, до того ж ще й так розтанцювалися, що їхні кіски крутилися,