Брем Стокер - Граф Дракула

білі гострі зуби, укриті слиною, її голова опускалася дедалі нижче й нижче, і губи її, як мені здалося, проминули мій рот і підборіддя і зупинилися над самим горлом. Я відчув якесь лоскотання на шкірі горла і дотик двох гострих зубів. Я заплющив очі в млосному захваті і чекав, тремтячи всім єством.

Але тієї ж миті мене зі швидкістю блискавки охопило інше відчуття. Я відчув присутність графа; він шаленів. Я мимоволі розплющив очі і побачив, як граф своєю могутньою рукою схопив жінку за її тонку шию і з усієї сили шпурнув убік, причому сині очі її виблискували сказом, білі зуби скреготіли від злості, а бліді щоки спалахнули від гніву. Але що діялося з графом! Ніколи не міг уявити собі, щоб навіть демони могли бути охоплені такою люттю, сказом і шаленством! Його очі вивергали блискавки. Червоний відтінок їх зробився ще яскравішим, немовби полум'я пекельного вогню палало в них. Обличчя його було мертвотно бліде, і всі риси застигли, неначе скам'янівши; а густі брови, що і без того сходилися до носа, тепер нагадували важку пряму смугу розпеченого металу. Люто відкинувши жінку від себе, він зробив рух у бік двох інших, немовби бажаючи і їх відкинути назад. Рух цей нагадував той, яким було приборкувано вовків; потім своїм гучним, твердим голосом, який пронизував повітря в кімнаті, незважаючи на те, що граф говорив майже пошепки, він сказав:

— Як ви смієте його чіпати? Як ви смієте піднімати очі на нього, коли я вам заборонив? Назад, кажу вам! Забирайтесь усі геть! Ця людина належить мені! Посмійте тільки торкнутися його, і ви матимете справу зі мною!

Світла діва грубо-кокетливим рухом обернулася до нього і сказала, сміючись:

— Ти сам ніколи нікого не любив і ніколи нікого не полюбиш!

Інші жінки підтвердили це, і пролунав такий радісний і того ж часу грубий і бездушний сміх, що я мало не знепритомнів, здавалося, біси справляли свій шабаш. Граф обернувся до мене і, пильно дивлячись мені в очі, ніжно прошепотів:

— Ні, я теж можу любити; ви самі могли в цьому переконатися в минулому. Я обіцяю вам, що як тільки покінчу з ним, дозволю вам цілувати його, скільки схочете. А зараз ідіть. Я повинен його розбудити, бо необхідно зробити ще одну справу.

— А хіба ми сьогодні вночі нічого не одержимо? — із стриманим сміхом запитала одна з них, показуючи на мішок, який граф кинув на підлогу і який рухався, ніби в ньому знаходилося щось живе. Він ствердно кивнув головою. Одна з жінок умить кинулася і розв'язала мішок. Якщо тільки мої вуха не обдурили мене, то звідти пролунали зітханця і крики напівзадушеної дитини. Жінки кружляли навколо мішка, тоді як мене охоплював жах; але коли я вдивився пильно, виявилося, що вони вже зникли, а разом із ними зник і жахливий мішок. Інших дверей у кімнаті не було, а повз мене вони не проходили. Здавалося, вони просто випарувалися в промінні місячного світла і зникли у вікні, оскільки я помітив, як їхній слабкий відбиток поступово згладжується на його тлі.

Потім мене охопив такий жах, що я знепритомнів.

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ

Прокинувся я у власному ліжку. Якщо тільки нічна пригода не наснилася мені, значить, граф приніс мене сюди. Ціла низка дрібних ознак підтверджувала це. Моє вбрання було складено не так, як я це зазвичай роблю. Мій годинник зупинився, а я його завжди заводжу на ніч, і багато ще аналогічних подробиць. Але, звичайно, вони не могли служити доказом; можливо, ці явища підтверджують тільки те, що з моїм розумом з тієї чи іншої причини не все гаразд. Я повинен знайти інші докази. Чому я, проте, невимовно радий, так це тому, що мої кишені залишилися незайманими: мабуть, граф дуже поспішав, якщо тільки він переніс мене сюди і роздягнув. Я впевнений, що мій щоденник був би для нього загадкою, яку він не зміг би розгадати. Він, напевно, взяв би його собі і, можливо, знищив. Тепер спальня, що завжди здавалася мені огидною, є немовби моїм святилищем, бо немає нічого страшнішого за тих жахливих жінок, які чекали і чекатимуть на нагоду висмоктати мою кров.

18 травня.

Я знову пішов до тієї кімнати, оскільки повинен же я, нарешті, дізнатися всю правду. Коли я підійшов до дверей на верхньому майданчику сходів, то знайшов їх замкненими, їх зачинили з такою силою, що частина дверей виявилася розщепленою. Я побачив, що прогонич не засунуто, і двері зачинені зсередини. Боюся, що все це — не сон…

19 травня.

Я, без сумніву, натрапив на слід. Минулої ночі граф найсолодшим тоном попросив мене написати три листи: в першому повідомити, що моя справа тут уже наближається до кінця і що за декілька днів я виїду додому; в другому — що я виїжджаю наступного дня після зазначеної в листі дати, а в третьому — що я вже залишив замок і приїхав у Бистриць. Мені страшенно захотілося запротестувати, але я зрозумів, що в моєму становищі відкрито сваритися з графом — безумство, оскільки я перебуваю цілком під його владою; а відмовитися написати ці листи означало б викликати підозри графа і його гнів. Він зрозумів би, що я дуже багато дізнався і не повинен залишатися живим, бо став небезпечним. Єдина моя надія тепер — шукати і чекати на слушний момент. Можливо, й випаде нагода втечі. У його очах я знову помітив щось схоже на той гнів, із яким він відкинув від себе біляву жінку. Він пояснив, що пошта ходить тут рідко і не викликає довіри, тому варто наперед сповістити моїх друзів про свій приїзд; крім того, він переконував мене, що якщо мені доведеться продовжити своє перебування в замку, він завжди встигне затримати мій останній лист у Бистриці на необхідний час. Усе це було сказано таким тоном, що заперечувати йому означало б викликати у нього нові підозри, тому я удав, що абсолютно згоден, і лише запитав, які числа вказати в листах. Він на хвилину задумався, потім сказав:

— Перше позначте 12 червня, друге і третє 29 червня.

Тепер я знаю, скільки днів я ще проживу. Хай допоможе мені Бог!

28 травня.

Є можливість утекти або принаймні надіслати додому звісточку: циганський табір підійшов до замку і розташувався у дворі.

Я напишу додому декілька листів і постараюся домогтися, щоб цигани доставили їх на пошту. Я