Стівен Кінг - Кладовище домашніх тварин

— Я не хочу, щоб Черч став як усі ті мертві тваринки, — вибухнула вона люттю і слізьми. — Я не хочу, щоб Черч коли-небудь помер. Він мій кіт! Мій, а не Бога. Хай Бог заведе собі власного кота! Хай, чорт забирай, Бог збере всіх, яких тільки захоче, хворих котів і вб’є їх усіх по одному. Але Черч — мій котик!

З кухні почулися кроки, і в кімнату зазирнула налякана Рейчел. Еллі вже ридала на грудях у Луїса. Жах нарешті знайшов для себе слова. Вийшов назовні, розкрив своє огидне лице. Тепер, навіть якщо нічого не змінити, можна принаймні поплакати.

— Еллі, — затряс він дочку. — Еллі, Черч не мертвий. Він же ось! Бачиш? Спить!

— Але він може померти, — заплакала вона. — Може померти будь-якої миті.

Луїс міцно обіймав її, розуміючи, що правильно це чи ні, але Еллі плакала через затятість Смерті; через те, що та не зважала ні на аргументи, ні на сльози маленької дівчинки; а ще через цю вбивчу, чарівну здатність людей перетворювати символи на висновки, які можуть бути гарними і шляхетними, а можуть — чорними і жахними.

Якщо всі ці тварини померли й були поховані, тоді Черч теж може померти

(БУДЬ-ЯКОЇ МИТІ!),

і його поховають; а якщо це може статися з Черчем, тоді те саме може статися і з її мамою, і з татом, і з маленьким братиком. З нею самою! Смерть була абстрактним поняттям, «Кладвишче домажніх тварин» — реальністю. На поверхні цих грубих позначень лежала правда, яку могла відчути на дотик навіть рука дитини.

Можна було б збрехати щодо цього, так само легко, як і тоді, коли Луїс збрехав про життя котів. Але жодна брехня ніколи не забувається, діти просто підшивають її до загальної кримінальної справи, яку кожна із них веде на своїх батьків. Його власна мати розказала йому якось подібну брехню: невинну байку про жінку, яка знайшла дитину в капусті, бо дуже того хотіла. Це справді був дрібний обман, але Луїс ніколи не міг пробачити своїй матері, що вона розповіла йому таке. Чи не міг пробачити собі, бо повірив їй?

— Сонечку, — спробував пояснити він. — Так буває. Це частина життя.

— Погана частина! — давилася слізьми дівчинка. — Дуже погана частина!

Заперечити це було неможливо. Вона ридала. Врешті-решт, її сльози припиняться. Це був необхідний крок на шляху до хисткого усвідомлення правди, яка вже ніколи не зникне.

Він міцно обіймав свою любу донечку, наслухаючи ранковий недільний передзвін, що розливався вересневими полями; і лише через деякий час після того, як вона вгамувалася, Луїс зрозумів, що дитина, як і Черч, заснула.

Він обережно відніс її в ліжко і спустився на кухню, де Рейчел надто вже активно збивала тісто для торта. Він здивовано відзначив, що Еллі просто вирубилася посеред ранку. На неї це було не схоже.

— Ні, — промовила Рейчел, з гучним дзенькотом ставлячи миску на стіл. — Не схоже. Але, здається, вона не спала всю ніч. Я чула, як вона крутилася, а Черч шкрябався на вихід десь о третій ночі. Він так робить тільки тоді, коли Еллі не спить.

— Чого це вона?..

— О, ти чудово знаєш «чого», — злісно відрізала Рейчел. — Через це кляте «твариняче кладовище», ось чому. Воно її дуже засмутило, Лу. Це взагалі було перше кладовище, яке вона побачила у своєму житті, і воно її просто… засмутило. Ой, не думаю, що твій дружбан Джад Крендал отримає від мене листа подяки за цю маленьку пішу прогулянку.

«Ось він і став моїм „дружбаном“», — подумав Луїс, очманілий і злий.

— Рейчел…

— Я не хочу, щоб вона туди ходила.

— Рейчел, Джад просто розказав, куди веде ця стежка.

— То не стежка, і ти це чудово знаєш, Луїсе, — гримнула Рейчел. Вона знову схопила миску і заходилася ще активніше збивати тісто. — Це прокляте місце! Нездорове! Діти ходять туди, доглядають за могилами, торують шлях. Вони йобані психи, Луїсе, ось хто вони такі. Яка б зараза не водилася в цьому містечку, я не хочу, аби Еллі підхопила її.

Луїс збентежено витріщився на неї. Він більш ніж наполовину був певен, що однією з речей, які тримали їх шлюб докупи, у той час як кожного року двоє чи троє їхніх друзів розлучалися, була повага до таємниці. Адже коли, відкинувши машкару повсякдення, пірнути до самих основ буття, то стає зрозуміло, що там нема ні шлюбів, ні союзів — кожна жива душа застигла у власній самотності, цілком заперечуючи раціональне пізнання. В цьому і полягала таємниця. І не важливо, наскільки гарно ти знаєш партнера. Іноді ти все одно натикаєшся на глуху стіну чи падаєш у вовчу яму. А часом (зрідка, слава Богу!) ти потрапляєш у абсолютно сформований, чужий тобі простір сюрреалістичних викривлень. То наче зона турбулентності серед чистого ясного неба — вона просто є, та й по всьому. Переконання та упередження, які здаються такими дивними, що скидаються на психічний розлад. І тоді, якщо тобі дорогі твій шлюб і здоровий глузд, ти починаєш ступати дуже обережно; згадуєш, що гніваються через такі відкриття тільки сільські бовдури, які певні, ніби один розум може пізнати інший.

— Кохана, це ж лише кладовище домашніх тварин.

— Ти що, вже забув, як вона отам ридала хвилину тому? — Рейчел махнула вимазаною в тісті ложкою в бік Луїсового кабінету. — Хочеш сказати, то на неї «Скотське кладбище» так вплинуло? Це ж пошрамує Еллі серце, Луїсе. Ні, ноги її більше там не буде. Вона ж уже починає думати, що Черч помре.

На мить у Луїса було божевільне відчуття, буцімто він усе ще розмовляє з Еллі. Просто дочка стала на ходулі, начепила одну із маминих спідниць і вдягла маску розумної реалістки Рейчел. Навіть вираз обличчя був той самий — на поверхні сум і сердитість, а під ними — зяюча рана.

Він пробирався навпомацки, бо раптом проблема стала надто великою для нього; не переступиш через неї просто з поваги до таємниці… чи самотності. Він не поспішав, бо відчував, що дружина не бачить один вельми очевидний факт, настільки очевидний, що пропустити його можна було, тільки навмисно заплющюючи очі.

— Рейчел, — промовив він, — але ж Черч справді помре.

Вона злобно витріщилася на нього.

— Це тут взагалі ні до чого, — повільно та чітко, наче розмовляла з трьохрічним дебілом, сказала Рейчел. — Черч не помре сьогодні, не помре він і завтра…

— Я лише намагався пояснити їй, що…

— І післязавтра все буде гаразд, і навіть через