Стівен Кінг - Кінець зміни

відвідини. Це було щось таке, як кидати палити: спочатку важко, потім, з часом, легше. Тепер, здається, цілі тижні минали без думок про Брейді та його жахливі злочини.

У нього всередині вже нічого не лишилося.

Ходжес нагадує собі про це, їдучи назад у серце міста, де Холлі розжене свій комп’ютер і почне полювати на Ненсі Елдерсон. Хоч що там сталося в тому будинку на Гіллтоп-корті — отой ланцюжок думок і розмов, сліз і обіцянок, який завершився розчиненими в горілці ліками, залитими в трубку для годування, і балоном гелію з намальованими веселими дітьми, — це не може бути пов’язане з Брейді Хартсфілдом, бо Холлі буквально вибила йому мізки. Якщо Ходжес інколи й сумнівається, то лише тому, що не хоче визнавати: Брейді певним чином уникнув покарання. У самому кінці страховисько втекло від нього. Ходжес навіть не сам махав отією шкарпеткою з залізними кульками, яку прозивав «веселим ляпанцем», — він був зайнятий: його схопив серцевий напад.

Але що ж це за примарний спогад — «заппіт»?

Він же знає, що колись це чув.

Його шлунок попереджувально крутнувся, нагадуючи про пропущений візит до лікаря. Він обов’язково цим займеться, але завтра ще зарано. Він гадає: доктор Стамос скаже йому, що це виразка, а така новина може й почекати.

8

У Холлі коло телефона лежить свіжа пачка «нікоретте», але жодна пастилка так і не знадобилася. Перша ж Елдерсон, до якої жінка додзвонилася, виявилась невісткою економки, яка, звичайно, бажала знати, навіщо Нен потрібна представникам компанії «Що впало, те пропало».

— Це не щодо спадщини? — з надією питає вона в Холлі.

— Секундочку, — відповідає та. — Зараз дам мого шефа.

Ходжес їй уже не шеф, він після торішньої справи Тома Сауберса зробив Холлі повноправним партнером, але до цієї вигадки Холлі часто вдається, коли нервує.

Ходжес, який зі свого комп’ютера читав про компанію «Zappit Game Systems», бере слухавку, а Холлі не відходить від його столу, жуючи при цьому горло светра. Ходжес натискає на утримування дзвінка, каже Холлі, що їсти вовну шкідливо для неї ну і, звичайно, для светра «Fair Isle». Після чого кнопку відпускає й виходить на контакт із невісткою.

— Боюся, у нас для Ненсі погані новини, — каже він і швидко їх переказує.

— О Боже! — каже Лінда Елдерсон (Холлі записала собі ім’я цієї жінки). — Це для неї буде велике горе, і не тільки тому, що вона втрачає роботу. Вона з цими жіночками працювала з 2012 року, і вони їй дуже подобаються. Вона в них вечеряла на День подяки. Ви пов’язані з поліцією?

— Я на пенсії, — відповідає Ходжес, — але ми працюємо з командою, якій доручили розслідувати цю справу. Мене попросили знайти міс Елдерсон, — він не вважає, що ця брехня йому завадить: адже Піт сам відчинив двері й пустив його на місце події. — Чи не могли б ви сказати, як на неї вийти?

— Я дам вам номер її мобільного. Вона поїхала до Чаґрін-фоллс на день народження брата, який святкували в суботу. Йому виповнилося круглі сорок, то його дружина із тим дуже носиться. Ненсі буде в них, мабуть, до середи або четверга — принаймні, так планувалося. Не сумніваюся, почувши таке, вона одразу повернеться. Нен живе сама, відколи помер Білл — брат мого чоловіка, — лише з котом. Місіс Еллертон і міс Стовер були для неї замість сім’ї. Вона так засмутиться.

Ходжес записує номер і одразу телефонує. Ненсі Елдерсон відповідає після першого гудка. Ходжес називається, після чого повідомляє новину.

На мить западає вражена тиша, а потім жінка говорить:

— Ні, ні, такого бути не може. Ви помилилися, детективе Ходжесе!

Він не береться її виправляти: «детектив» — звучить цікаво.

— А чому ви так кажете?

— Бо вони були щасливі. Вони так гарно ладнали, разом телевізор дивилися, кіно любили дивитися на DVD, програми оці про куховарство чи ті, де жінки сидять собі й балакають про всяке веселе із зірками. Ви не повірите, але в цьому домі було багато сміху! — Ненсі Елдерсон вагається, тоді перепитує: — А ви певні, що саме про тих людей говорите? Джен Еллертон і Мартіна Стовер?

— На жаль, певен.

— Але… вона прийняла свій стан! Марті — це я про неї. Про Мартіну. Вона казала, що звикнути до того, що ти паралізована, легше, ніж до того, що ти — стара діва. Ми багато про таке говорили, бо ми обидві самотні. Я чоловіка втратила, знаєте.

— То ніколи не було містера Стовера…

— Та ні, був. Дженіс колись була заміжня. Недовго зовсім, я так розумію, але каже, що ніколи за тим не шкодувала, адже в неї залишилася Мартіна. У Марті був якийсь коханий, незадовго до тієї катастрофи, але в нього стався серцевий напад. Помер одразу. Марті казала, що він був у дуже гарній формі, звик тричі на тиждень у центр до спортзалу ходити. Вона каже, що це фізкультура його довела. Бо серце в нього було міцне, то коли вже шарахнуло — то просто на шматки розірвалося…

Ходжес, колишній інфарктист, мотає на вус: ніяких фітнес-клубів!

— Марті казала, що залишитися самій, втративши того, кого любиш, — ото найгірший параліч. Щодо мого Білла в мене були не зовсім такі почуття, але я розуміла, що вона хоче сказати. Превелебний Генреїд часто до неї навідувався — Марті називала його своїм духовним порадником, — та й навіть коли він не приходив, вони з Джен щодня молилися й читали Святе Письмо. Щодня опівдні. А Марті міркувала про онлайн-курси з бухгалтерії — для таких інвалідів, як вона, там є особливі програми, ви не чули?

— Не чув, — відказує Ходжес. У записнику нотує: СТОВЕР ПЛАНУВАЛА ЗАЙМАТИСЯ БУХГАЛТЕРСЬКИМИ КУРСАМИ ЧЕРЕЗ КОМП’ЮТЕР — і розвертає запис до Холлі. Та здивовано здіймає брови.

— Іноді були в них сльози печалі, були, звичайно, але здебільшого вони були щасливі. Принаймні… ну не знаю…

— Про що ви думаєте, Ненсі? — Він, не замислюючись, звернувся до неї на ім’я — ще одна поліцейська хитрість.

— О, мабуть, ні про що. Марті, здається, була весь час щаслива — вона таке сонечко просто, ви б не повірили, наскільки вона духовна людина, в усьому бачить хороше. А от Джен — вона останнім часом стала якась відсторонена, ніби її гнітило щось. Я думала, то якісь фінансові проблеми чи, може, просто такий невеличкий післяріздвяний смуток. Мені й не снилося… — Вона шморгає носом. — Перепрошую, маю сякнутися.