Сергій Вікторович Жадан - Anarсhy in the Ukr. Луганський щоденник

ти відчуваєш поруч, завжди шукають у тобі підтримки, потребують твоєї співучасті, ти весь час ловиш на собі їхні погляди, які вас поєднують. Але, прокинувшись одного разу в незнайомому місці, самотній і розгублений, ти раптом гостро відчуваєш поруч іще чиюсь присутність. Ти б ніколи не зміг його побачити, але він натомість ніколи б не пройшов повз тебе. Скажу лише, що я направду готовий був побачити тіні й почути голоси з-поза сосен, адже я їх не бачив лише тому, що не знав, що саме я маю побачити, за якими саме ознаками я маю їх розпізнати. На відміну від мене, вони знали все, вони бачили мене й моїх друзів, вони відчували нас, ми світились їм у їхній темряві, не належачи їй, не западаючи в неї, світилися всією своєю кров’ю, яка стояла в нас, як ртуть у термометрах. За нею вони нас і відчували, на її рожеве світло вони виходили з-поза теплих стовбурів і зупинялись на віддалі, протягуючи до нас руки, намагаючись у нас щось відібрати, намагаючись нам щось залишити. Спробуй, раптом ти зможеш навчитися розрізняти їх за тінями, за запахами, за тишею навколо тебе, яку вони наповнюють собою, якої їм цілком достатньо, аби бути весь час поруч, лишатися непоміченими й невпізнаними. Раптом ти навчишся вирізняти їхнє дихання, яке – ось зараз, слухай – схоже на дихання дерев, на дихання сосен, таке саме спокійне й розмірене, хіба що трішки тепліше, це від їхнього голосу, від того, що вони тобі щось говорять, щось дуже важливе, щось таке, що ти можеш почути лише вві сні або лише на записах, які ти слухаєш, лише посеред чорної ранкової тиші, оскільки те, що вони говорять, – це і є тиша, в’язка цілковита тиша, наповнена зсередини їхніми голосами.

10. Лівий марш

Ніколи не цікався політикою, не читай газети, не слухай радіо, вибий кінескоп зі свого тіві, устав туди кольоровий портрет Мао або Фіделя, не давай їм найобувати себе, не підключайся до Мережі, не ходи на вибори, не підтримуй демократію, не відвідуй мітинги, не вступай до партій, не продавай свій голос соціал-демократам, не встрявай у дискусії про парламент, не говори про президента – мій президент, не підтримуй правих, не підписуй жодних петицій до президента – це не твій президент, не махай рукою губернатору, коли зустрінеш його на вулиці, тим більше – ти його ніколи не зустрінеш, не ходи на зустрічі зі своїм кандидатом – у тебе немає кандидата, не виявляй інтересу до діяльності профспілок – профспілки тебе використовують, не підтримуй національне відродження – першим вони повісять тебе, ти їхній ворог, ти їхній єврей і гомосексуаліст, ти їхній фашист і більшовик, ти їм заважаєш займатись політикою, організовувати передплату, підіймати рейтинги на телебаченні, заважаєш їм найобувати себе, контролювати Інтернет, вигравати виборчі перегони, розбудовувати демократію, збирати мітинги, налагоджувати партійне життя, боротися з соціал-демократами, блокувати роботу парламенту, привести до влади народного президента (у народу має бути народний президент!), домовлятися з правими, ініціювати звернення до президента (до свого, народного президента!), тримати за яйця губернатора – виводити його на вулиці (до народу!), продавлювати в органи влади своїх кандидатів (формувати свою вертикаль!), підім’яти під себе профспілки (чому ти, сука, не віриш профспілкам?!), надати розмаху національному відродженню – повісити на ліхтарях під оперним усіх ворогів, євреїв насамперед, потім гомосексуалістів, можливо фашистів і більшовиків, все одно більшість із них – євреї і гомосексуалісти, виховати нарешті нормальне покоління, яке приведе їх до влади і залишить у спокої, у спокійній країні, де вже всім буде насрати на політику, на газети й радіо, де ніхто нічого не знатиме про Мао й Фіделя, де в лом буде навіть під’єднатися до Мережі, прийти на вибори, підтримати галіму демократію, відвідувати мітинги, вступати до партій, навіть продавати свій голос соціал-демократам буде в лом, не кажучи вже про дискусії щодо парламенту, не кажучи вже про президента (хіба в тебе є президент?), не кажучи вже про правих і петиції – тобі не потрібні петиції, тобі не потрібен губернатор, ти не знаєш свого кандидата, тобі насрати, членом якої саме профспілки ти є, – профспілка платить за все, – не кажучи так само про національне відродження – першим повісили твого сусіда, наступним будеш ти.

Політика куплена, газети й радіо куплені, тіві – ти сам знаєш всю правду про тіві! Мао мертвий, Фідель мертвий, не давай себе найобувати! Мережа контролюється, вибори куплені, демократія мертва, парламент куплений, президент куплений – у тебе немає президента! Праві куплені – у країні немає нормальних правих! Петиції проплачені, губернатор куплений, твій кандидат куплений – ти знаєш, кому продався твій кандидат?! Профспілки куплені, усі профспілки куплені, давно й повністю, усі-усі лідери профспілок давно куплені або мертві! Національного відродження не буває! Їм просто хочеться тебе повісити! Їм обов’язково потрібно тебе повісити! Підвісити тебе за ноги на ліхтарі під оперним! Намотати тобі петлю на шиї й вибити з-під ніг старий конторський стілець! Так, щоб усі бачили! Щоб ніхто не міг оминути твою беззахисну тушу! Щоб усі спостерігали, як тебе мотає свіжим серпневим вітром! Вони тільки про це й думають, суки! Суки! Вони думають про тебе! Вони тільки про тебе й думають! Не думай про політику! У газетах – суки! На радіо – суки! На телебаченні – суки! Мао – сука, Фідель, блядь, сука! У Мережі одні суки й підари! На виборах – суки! Демократія ссучилася. Парламент ссучився! Президент – сука, це не твій президент! Праві, губернатор, кандидат – сууууууууки!!! Які петиції??? Які профспілки??? Яке відродження??? Суки!!!!!!!!!!!

І спробуй після всього цього не продатися.

Я люблю читати воєнні мемуари, незалежно від того, у якому званні й на чиєму боці воював автор: чи був він офіцером вермахту, чи петлюрівським старшиною, чи він і далі лишається лідером мексиканських партизанів, чи його до сьогодні вважають чеченським польовим командиром, – в описах бойових дій час від часу проступає той наратив, який мені особисто видається надзвичайно чесним і симпатичним, – якщо вже тобі довелося власними руками правити контури історії й географії, ти навряд чи почнеш займатися моралізаторством і дидактикою, уся твоя агітація в цьому випадку нікого не буде цікавити, тому що за тобою стоятиме щось набагато важливіше – твоя біографія, твоя причетність до справжнього, безпосереднього життя, до живої історії, до реальної політики, такої, якою вона й має бути, – вуличної, масової та несправедливої. Принаймні, тоді до неї не може