Олег Криштопа - Герої (не)війни

про скасування судимості в середині 2000-х років, але, судячи з документів, на момент призначення комбатом він усе ще був судимий. Знято судимість лише у вересні 2014-го, майже через місяць після призначення.

Так чи інакше, у серпні 2014-го батальйон «Донбас» разом з іншими підрозділами антитерористичної операції взяв активну участь у бойових діях. Його бійці звільняли Попасну й Лисичанськ. Командир описував це все у Фейс­буці. Бійці з передової, наприклад уже згадуваний «Хутор», помітили поруч з комбатом особливий загін:

— Люди, яких, так як і Семена, я ніколи не бачив в боях, появлялись в освобождьонних городах… Ми ще їх знали з Петрівців. Вони даже готувались отдєльно. Краща форма, бронєжилєти, навісне озброєння, глушителі, прицели. По них було видно, що це мажорний взвод якийсь. Всігда лучші машини в них, «хамера», «паджерики» без номерів. Ми розуміли, що забрані у людей… Після того як ми зайшли в город, вони вже занімалися своїми ділами.

Між тим слідом за основним складом Донбасу на передову рушили резервісти. Усі офіційно оформлені, з правильними посвідченнями. Але… без зброї. Їхні автомати уже дісталися неоформленим.

Таким бійцем без зброї був колишній боєць «Донбасу» з позивним «Нічник»:

— Нам выдали удостоверения, а оружие, сказали, получите по месту… По месту оружия не выдали…

Це було як у Червоній армії за Другої світової війни. На передовій опинялися солдати без зброї.

«Фагот»:

— І казали нам так, що зброю ми добудемо в бою.

Боєць із позивними «Нічник» був водієм. Але кілька разів потрапляв у перестрілки без шансу захиститися. «Фагот» згадує:

— І тут почалася перестрілка. І він до мене підходе, а в нього так бронєжилет був, каска була радянська, зброї нема, хотя він оформлений. А в мене, поскільки я офіцер, і пістолет був, і автомат То він до мне підходив і просив: «Дайте хоч пістолет». Я дав.

«Нічник»:

— Некоторые предлагали дать мне гранату. Я говорил им: зачем мне граната, если я за рулем? Чтобы не быть просто мишенью.

Новобранців без зброї відправляли, наприклад, охороняти Курахівську ТЕС. У випадку нападу супротивника мусили виконувати наказ — просити про підмогу. І сподіватися на чудо.

Сьогодні Семен Семенченко все це заперечує:

— Я тоже часто был без оружия. Но потом, когда мы ста­ли Нацгвардией, все, кто были на фронте, были офор­млены.

Після перших боїв, і особливо Іловайська, міф про фейс­бучного героя серед бійців почав розсіюватися. Постало і питання грошей, зібраних у фонд батальйону.

«Хутор»:

— Коли йому задали питання, вже поранені були після Попасної, в Лисичанську, вже погібші в нас були. Шо хлопці лежать в Харкові, в госпіталі, нема за шо лічити. Він каже, що це ваші побратими, ви їх і лічить.

За словами діловода Олександра Калашника, на початку вересня запитань до комбата з’явилося вже дуже багато — і про відсутність статусу в одних бійців, і про відсутність зброї в інших, і про витрати з фонду батальйону:

— У період з 7 по 12 вересня я зробив декілька спроб ініціювати проведення аудиту коштів, які надійшли в каси батальйону. Ці спроби були невдалими, і я тоді почав погрожувати…

Усі перелічені факти в разі їх доведення — не просто недбалість, а кримінальне правопорушення. Злочин, за який винуватцеві світить тривале ув’язнення. Після останнього з’ясування стосунків на підвищених тонах до Калашника, за його словами, прийшли на розмову представники того самого «елітного» підрозділу «Донбасу», про який уже згадувалося раніше:

— 13 вересня до мене в штаб частини приїхали бійці особистої охорони Семена, які спочатку спробували тиснути на мене, потім зробили пропозицію якоїсь матеріальної винагороди. Вони добивались від мене зупинення цієї роботи. І поїхали ні з чим 13 вересня.

14 вересня о 14 годині Олександр Калашник сів у авто й залишив межі військової частини у Нових Петрівцях. Одразу за виїздом помітив погоню. Автомобіль Калашникова було заблоковано, озброєні люди силоміць витягли його з салону і, зв’язавши та запхавши кляп у рота, повезли у невідомому напрямку.

Цього ніхто не бачив. І три місяці «Калаша» вважали зниклим безвісти. Аж у грудні у Вишгородський відділ МВС, який розслідував справу про зникнення Калашника, прийшла мати зниклого і повідомила, що їй телефонував син, який розповів, що його утримують озброєні люди в будиночку в лісі, в прифронтовій зоні Донецької області. Слідчі вирушили туди. Участь в операції зі звільнення Калашника брало 30 бійців батальйону «Азов». Керував нею особисто начальник управління МВС в Донецькій області генерал-майор В’ячеслав Аброськін. Є копія протоколу допиту керівника донецької міліції щодо цього інциденту. Аброськін повідомляє прокурору військової прокуратури, що Калашника утримували бійці іншого батальйону — «Донбас». Товариші по службі.

«У будинку були чотири особи, одягнені в камуфльовану форму, які відрекомендувалися представниками батальйону «Донбас». На запитання, за чиїм наказом він там знаходиться, один із вказаних осіб мені повідомив — за наказом Семенченка».

З протоколу допиту свідка В. В. Аброськіна

22.07.2015-го, м. Маріуполь

Калашник — чоловік середнього зросту і середньої статури, коротко стрижений, говорить розважливо і спокійно:

— Близько десятка бійців батальйону, особиста охорона Семена Семенченка, на декількох машинах перевезли мене сюди зв’язаним на підлозі автомобіля…

Сюди — це спочатку на околицю Дніпропетровська, а потім на одну з покинутих після Майдану дач колишньої еліти з оточення Януковича.

Саме 15 вересня 2014-го завершувалася реєстрація кандидатів у народні депутати за партійними списками. Семен Семенченко став № 5 у списку об’єднання «Самопоміч». 26 жовтня відбулися позачергові парламентські вибори, і в листопаді Семенченко отримав депутатський мандат. І депутатську недоторканність.

Увесь цей час із десяток його підлеглих силою утримували Олександра Калашника у полоні, у будиночку у Великоновосілківському районі Донецькій області за кількана­дцять кілометрів від лінії фронту.

«Калаш»:

— На момент, коли мені дали свободу пересування в будиночку, я півтора місяця практично не їв, був дуже худий, сам майже не міг пересуватися і виглядав як людина, яка перенесла певні знущання.

Після початку роботи нового парламенту умови утримання Калашника дещо пом’якшилися. Частина охоронців просто зникла. Користуючись недбалістю решти, Калашник зумів у телефонній розмові повідомити матері про місце свого перебування. За якийсь час прибули правоохоронці та бійці «Азову», і Калашника звільнили.

Народний депутат Семен Семенченко на запитання про цю історію реагує специфічно. Округлює очі. Згодом починає все заперечувати:

— Нет, истории такой не было. Еще раз — у меня такой истории не было. Если вы говорите об этой истории, то, во-первых, у вас ничего не выйдет.

Спочатку Семенченко взагалі не може згадати підлеглого бійця з прізвищем Калашник. Мовляв, у нього була тисяча бійців, усіх не пам’ятає.

Щоправда, коли камера перестає записувати відео (хоча звук продовжує працювати), пам’ять до нього повертається:

— Он был официальный солдат резерва. Солдат-писарь, он никогда не был на фронте. У меня с ним был конфликт летом, перед Иловайском… Хотел дать по морде той крысе, которая говорит, что если тебя убьют, то оформим задним числом. Психанул и сказал: вали отсюда. После чего перевелся «Калаш» в часть 3027. И через два месяца, как он ушел из батальона, он начал заявлять о том, что его похитили…

З моменту звільнення Калашника з полону «своїх» минуло вже багато часу. Кримінальна справа безрезультатно мігрує між військовою прокуратурою і МВС, хоча рівень підслідності — ГПУ. Очевидно, реальне розслідування мотивів викрадення Калашника може пролити денне світло на роль у цій історії багатьох посадовців.

Семен Семенченко — теж підслідний. У інших справах. Переважно йдеться про підроблення документів. Однак