Олег Криштопа - Герої (не)війни

коли у нього було всього 60 осіб — роздягнених, роззутих, роззброєних, а першу зброю він добував нічними вилазками на блокпости», — продовжував заступник голови ОДА.

15 травня батальйон Семенченка вперше заявив про себе. «Донбас» захопив відділ міліції у Великій Новосілці Донецької області. Мовляв, тамтешня міліція підтримувала бойовиків. Ці кадри покажуть усі центральні телеканали. Про Семенченка у балаклаві вже знає вся країна.

23 травня — перший бій. Під Карлівкою відбулися сутички «донбасівців» із так званим «Востоком»; є загиблі й поранені.

Один із загиблих у тому бою мав позивні «Федір». Вдова «Федора» Марія (обоє були мешканцями Донецька) згодом розповіла про ті часи пресі:

«Я думала, что он едет проводить товарища, а он собрал рюкзак. Сказал, что ему понравились высказывания Семенченко. Да, мы его страницу тогда оба читали, если можно так сказать, «с открытым ртом». Муж с воодушевлением рассказывал о тех ребятах, с которыми познакомился в «Донбассе», был в восторге, говорил: «Пока не остановим тех, кто пытается захватить Донбасс, я не вернусь». Я пыталась удержать: «У тебя двое деток», — а он говорил: «Держи хвост пистолетом». Вообще, он веселый был, любил хохмить…»

23 травня 2014-го «Федір» подзвонив дружині з-під Карлівки. Розповів про бій, як закидують гранатами. Наказав забирати дітей і втікати з Донецька. Після цього зв’язок увірвався. За якийсь час із Марією зустрілася подруга і показала фото — на них її чоловік вже мертвий, зі слідами жахливого насильства. Пізніше ці кадри облетіли весь інтернет. Кадирівські бойовики-чеченці вже вбитого «Федора» прив’язали до вантажівки і тягли по дорозі 10 кілометрів. Зліва на грудях була рана — звідси пішли чутки про вирізане серце. Насправді просто осколочне поранення в груди. Загинув полонений від пострілу в голову.

Громадянській дружині довелося докласти багато зусиль, щоб дістати тіло з моргу й поховати. Ховали мовчки — поруч був похорон «ополчєнца» з озброєними людьми, і, як каже Марія, не можна було навіть плакати. З Донецька їй таки довелося тікати — погрожували перерізати горло синові. Сім’я виїхала спочатку у Слов’янськ, потім у Дніпропетровськ. Від волонтерів «Донбасу» отримала допомогу — 200 тисяч гривень. І все. Друзі загиблого «Федора» сказали, що той бій був погано спланованою акцією атаки на блокпост.

Її неофіційний чоловік, так само як і інші загиблі 23 травня, не отримає нагород, родичам полеглих не виплачуватимуть допомогу. Офіційно ці люди не герої, а учасники незаконного збройного формування.

У червні, однак, ситуація змінилася. «Донбас» під своє крило взяла Національна гвардія МВС. Командиром уже офіційного бойового підрозділу збиралися призначити героя у балаклаві з соцмереж і телевізора — Семена Семенченка.

Поки у чиємусь Фейсбуці тривали фантомні бої й перемоги, за парканом військової частини Національної гвардії 3027 у Нових Петрівцях велося реальне формування і тривав бойовий вишкіл батальйону «Донбас». Улітку 2014-го не було відбою від добровольців. Воювати за Україну проти Росії зголосилося чимало іноземців. Були в «Донбасі» білоруси, був і одружений з українкою грузин Серго Зумбілідзе. Відповідно до Закону «Про міліцію», вони не могли стати бійцями Нацгвардії та отримати зброю — як іноземці. Ще не командир Семен Семенченко обіцяв вирішити проблему. Підтримав його і радник міністра внутрішніх справ.

Говорить Зумбілідзе: «Нас на базу еще не завели, построили. Я первый раз этого человека увидел, это был замминистра Авакова Геращенко. Геращенко сказал, что все будем воевать… Он предложил нам всем: “Мы вам всем сделаем гражданство…”»

Бійці-іноземці «Донбасу» написали прохання до президента про здобуття українського громадянства. Віддали діловоду Олександру Калашнику.

Зумбілідзе: «Калаш сказал, что Семенченко забрал, пообещал отнести в кабинет президента».

Очевидно, не доніс. Більшість білорусів із батальйону «Донбас» згодом були депортовані з України, а на батьківщині отримали серйозні тюремні строки — як учасники незаконних військових формувань.

Так чи інакше, бійці «Донбасу» стверджують — на той час приблизно кожен п’ятий із них не був оформлений у штат. І, відповідно, не мав права отримувати зброю. Але отримав.

Петро Багатчук, позивний «Хутор», колишній боєць «Донбасу»: «На той час, коли ми вже прибули в Артемівськ, у нас були вже перші бої. Начався шум, що багато неоформлених. Що не буде відшкодовано в случаї ранєнія чі гибелі…»

Неоформленим офіційно бійцям почали роздавати посвідчення. З печаткою у вигляді чи то тризуба, чи то орла.

«Хутор» згадує:

— На той момент кожен розумів, що це ліпа, хоча запевняли, що та печать має силу. Багато серед нас було юристів і умних людей, і вони понімали, що це фількіна грамота.

Батальйон «Донбас» не є юридичною особою, тому на жодну печатку права не має. Справжнє посвідчення — з печаткою військової частини 3027. На липовій — підпис С. Семенченка, буцімто підполковника.

Володимир Бабенко, позивний «Фагот», капітан міліції, командир взводу:

— Цим бійцям посвідчення не віддали тому, що вони не були в штаті. Значить, Семен придумав печатку з орлом. Що це батальйонна печатка. І почав видавати посвідчення свої, ставлячи печатку і підписуючи…

Семенченко категорично заперечує, що він підписував липові посвідчення. Не мій підпис — і все. Однак не заперечує, що з офіційним оформленням у структуру Нацгвардії були проблеми, зокрема і в нього самого.

Офіційно командиром батальйону Нацгвардії «Донбас» капітан міліції Семен Семенченко став 11 серпня 2014-го. Парадокс у тому, що такої людини 11 серпня ще не існувало. Паспорт громадянина України на прізвище Семенченко людина, яка себе так називає, отримала наступного дня — 12 серпня. 11 серпня, в день призначення, Семенченко офіційно був ще Костянтином Грішиним.

Під час призначення Семенченка було допущено низку інших серйозних порушень. Зокрема, у Законі «Про міліцію» чітко прописано, що офіцер мусить мати вищу або спеціальну освіту. У капітана міліції Семенченко, як видно з його сторінки на сайті Верховної Ради, є лише загальна середня освіта. Історія ж з його званням — з розряду і сміх і гріх.

13 серпня 2014 року до Вишгородського районного військового комісаріату із заявою про прий­няття його на військовий облік офіцерів запасу звернувся громадянин Семенченко Семен Ігорович… Громадянину Семенченку, з його слів, було заповнено та видано тимчасове посвідчення офіцера запасу. Запит на особову справу за попереднім місцем перебування на обліку в Севастополь АРК не надсилався у зв’язку з його анексією. Виходячи з цього, підтвердити присвоєння військового звання «капітан-лейтенант» Семенченку та надіслати копію атестаційного листа чи витягу з наказу немає можливості.

Начальник управління особового складу — заступник начальника штабу командування Сухопутних військ ЗСУ, полковник І. Близнюк

Свої зірочки на погонах керівник батальйону Семенченко отримав у Вишгородському військкоматі. У найпростіший спосіб — прийшов і заявив, що він капітан-лейтенант військово-морських сил. Просто син лейтенанта Шмідта.

Як стало відомо згодом, Грішин-Семенченко просто не міг бути офіцером. Він не здобув вищої освіти і, якщо вірити його ж автобіографії, не служив у лавах Збройних Сил України.

Так і вийшло, що командиром батальйону стала людина без відповідної освіти і, грубо кажучи, самозванець. Під час призначення Семенченка в МВС припустилися ще одного серйозного правопорушення. Співробітником Нацгвардії не може бути людина з непогашеною судимістю. У Семенченка, точніше Грішина, судимість була. Хоч зараз він це й заперечує, але свого часу в пориві відвертості зізнався журналістам про таке:

«Я был арестован в 1995 году по статье «недонесение о совершенном преступлении» (была история, когда я не хотел свидетельствовать против людей, которых пытались опорочить, не хотел платить бандитам и попал «под раздачу» коррумпированной преступной системы). Отсидел в СИЗО 8 месяцев, и суд, как это у нас водится, чтобы не подставлять прокуратуру и милицию, дал приговор «ограничиться отсиженным» («Лівий берег», 26 листопада 2014 року).

У цьому ж інтерв’ю Семенченко заявляє