Ліанна - Задзеркалля Тіо, Ліанна

Коли Тіо ступив за останні ворота, перед ним розгорнувся простір, де все було водночас знайомим і новим. Світло тут не просто освітлювало — воно розкривало істину. Кожен крок хлопця лунав, мов відлуння його власних думок, а повітря було наповнене шепотом голосів, що колись вели його шляхом Задзеркальм’я.

Раптом перед Тіо з’явилося велике дзеркало, але цього разу воно не відображало його зовнішність. Замість цього він побачив усі свої переживання, страхи, радощі та перемоги, що супроводжували його впродовж подорожі. У цьому відображенні він вперше побачив себе цілісного — того, ким він став завдяки всім випробуванням.

— Ти прийшов за розгадкою, — пролунав голос, знайомий і теплий.

— Так, — відповів Тіо, не відводячи погляду від дзеркала. — І я зрозумів, що розгадка — це не щось зовнішнє. Це я сам.

Дзеркало засяяло, і з його центру з’явився останній ключ — прозорий, як кришталь, але всередині нього пульсувало світло. Тіо взяв його до рук, і в ту ж мить усе навколо почало змінюватися.

Світ Задзеркалля почав зливатися з реальністю, але вже не як окремий вимір, а як частина самого Тіо. Він більше не був тим хлопчиком, що боявся невідомого. Тепер він був тим, хто прийняв себе, свої страхи і надії, і знайшов силу в цьому прийнятті.

Коли Тіо повернувся до свого світу, він ніс із собою не лише спогади про дивовижну подорож, але й глибоке розуміння: справжня розгадка — це шлях до себе, прийняття своєї сутності і віра в власну силу.

**Кінець. Але кожен кінець — це новий початок.**

Кінець