Рейва Морель - Осквернена клятва, Рейва Морель

Тиша в залі стала важкою, немов тягар каменю.

А потім темрява почала рухатися.

Магічна енергія Велорії вирвалася вперед, мов жива істота, обплітаючи Арелін невидимими ланцюгами. Її тіло ніби заклякло, кожен рух ставав неможливим. Арелін відчувала, як серце калатало в грудях, а біль від магічного удару пульсував у всьому тілі, посилюючись із кожною спробою руху.

Велорія створила пастку — невидиму, але нестримну, замкнувши Арелін у закрученому вихорі темряви. Це було не просто кімнатне закляття. Це було місце, де час і простір зливалися в нескінченну прірву, де кожна спроба втекти завершувалася лише новими ударами темної енергії. Ні вікон, ні дверей, ні надії побачити, що відбувається навколо.

Арелін боролася із запамороченням і болем, що пронизував тіло, і, зібравшись із силами, піднялася на ноги. Вона вдивлялася у темряву, що огортала її з усіх боків, намагаючись розпізнати вихід із цієї пастки. Але темрява безжально стискала її, наче бажаючи поглинути остаточно.

— Чому ти це робиш? — прошепотіла вона в порожнечу, намагаючись дістатися до будь-якої риси реальності в цьому безкінечному морі темряви.

Відповіді не було, лише відлуння власного голосу.

— Я повинна вибратися, — думала Арелін, твердо вирішуючи, що вона не дозволить себе зламати. Вона згадала Ліціана — його темний погляд, сильне плече, на яке вона могла б опертися в хвилини відчаю. Але цього разу вона була одна. І тільки вона могла знайти шлях до свободи.

Раптом вона помітила, як на стінах кімнати почали з'являтися тіні. Вони рухалися, обвиваючись навколо її тіла, мов намагаючись захопити її. Це були не просто тіні — це була магія Велорії, її найгірша зброя. Час від часу одна з тіней наближалася, наче намагаючись її затягнути в нескінченну темряву, що здається, не мала кінця.

— Я не дамся! — голосно вигукнула Арелін, зібравши в собі всю решту сили. Вона закрила очі і відчула, як всередині неї починає прокидатися щось велике, що довго було пригнічене — її сила, її справжня сутність. Це не була просто магія, це була її сама природа, її зв'язок з обома світами — ангелів і демонів. Вона не могла дозволити Велорії використовувати її як знаряддя.

Руки почали світитися слабким, але непохитним сяйвом. Арелін стиснула кулаки, фокусуючи свою силу в них. І хоча ще не зовсім готова, її внутрішня енергія виривалася з кожним поштовхом, з кожним імпульсом, що її охоплював.

В цей момент темрява ніби відступила, а вдалині Арелін почула шепіт. Велорія? Але голос був не так чітким, мов заплутаний у тумані.

— Ти думаєш, що можеш втекти? — прозвучав холодний сміх.

—Я не втечу! — Арелін прокричала у темряву, вже не сумніваючись у собі. Вона знала, що цей шлях до свободи буде нелегким, але вона готова йти ним до кінця.

Раптом стіни почали змінюватися. Замість холодної кам'яної поверхні з'явилися тріщини, крізь які просочувалося слабке світло. Це була замкнена магічна пастка, але вона все одно мала слабке місце, точку входу. Арелін відчула, як її сила прокидається, і вона потягнула її до себе.

Тіні відступали, а разом із ними розсіювалася й частина темряви. У момент, коли вона зібрала всю свою волю і сконцентрувала сили, навколо неї спалахнула яскрава енергія, якою вона не могла не скористатися.

— Велоріє! — Арелін знову закричала, тепер вже впевнено. — Я знайду свій шлях, навіть якщо ти спробуєш мене зламати. Моя сила — це моє право. І ти не зможеш забрати її!

У відповідь — тиша.

Але тепер Арелін знала одне: вона не просто боротиметься. Вона вже бореться. І чим сильніше темрява намагатиметься зламати її, тим міцнішою вона стане.

Відколи дізналася правду — що вона метис, дитя двох світів, — її рішучість загартувалася ще сильніше. Це знання зміцнило її дух і дало новий сенс боротьбі.

Вона зробить це. Вона знайде спосіб вирватися і готова пройти цей шлях до кінця.

— Я не здамся. Я не сама, — прошепотіла Арелін, вириваючись із темної пастки, готуючись до бою.